Костянтин Симонов - Останнє літо

— Коли я працював у газеті, не любив писати передових, — озвався Синцов. — Хоч у вас у «Красной звезде» бувають непогані — берете бика за роги.

— Спасибі, — серйозно мовив Гурський, так, ніби Синцов хвалив саме його і саме він писав ті передові, де брали бика за роги.

Він притримав Синцова за лікоть:

— Н-не п-попадіть під машину, неп-підходшца с-смерть для фронтовика, н-навіть коли нап-пишуть за звичкою, що з-загинув смертю х-хоробрих. А я люблю писати передові. — Він усе ще тримав за руку Синцова, хоч вони вже перейшли через вулицю і знову простували по тротуару. — Виховав у собі з-звичку відчувати себе б-безімешним героєм. А к-крім того, м-можливо, вам відомий вислів М-мольтке про офіцерів генерального штабу: «Б-більше б-бути, ніж з-здаватися».

— Чув од нашого начальника оперативного відділу, — сказав Синцов. — Любить утішати цим себе.

— А ви тепер в оп-перативному відділі? — спитав Гурський і, перш ніж устиг Синцов відповісти, кивнув на його руку — Д-де це вас?

— Ще там, у Сталінграді, в останній день.

— З-розуміло.

Вони йшли мовчки кілька кроків, та раптом Гурський став, наче його спинило щось невидиме.

— Коли ви сказали про о-останній д-день, я п-подумав про тих, хто з-загине в о-останній д-день війни. Оч-чевидно, родичі жалітимуть їх б-більше, ніж усіх ін-інших. Наче в о-останній д-день війни цього м-могло не статися. Хоч насправді саме т-тому, що це о-останній день в-війни, в цей день мають з-загинути і о-останні кілька сот т-тисяч людей. А те, що війна неодмінно матиме о-останній день, зап-плановано обома сторонами з її п-першого дня. Річ лише в тому, к-коли й де він буде.

— Ну і як, по-вашому, коли чи хоча б де?

— Логіка подій о-останнього часу підказує, що в Берліні, якщо тільки нас не вип-передять наші с-союзники, що н-небажано, виходячи з п-післявоєнних міркувань.

— Післявоєнні міркування! — осміхнувся Синцов. — Чи не рано про них?

— Ч-чому рано? Коли п-післявоєнні м-міркування виникають п-після війни, то вже п-пізио. Вони п-повинні виникати під час війни і виз-значати собою т-тривалість п-пау-зи між двома війнами, цією і н-наступною. А ті міркування, щ-що виникають уже п-після цієї війни, п-перед н-наступною, н-називатимуться вже не п-післявоєнними, а п-передвоєнними мірк-куваннями. На ж-жаль, з історичного погляду це саме т-так.

— Ану вас к чорту з вашим історичним поглядом!

— З-згоден. Але к-куди його п-подіти? Коли він і-існує і ні в з-зуб ногою? Як сказав Маяковський з і-іншого Ппприводу. Втопити його в горілці, чи що? На жаль, не м-можу, нашіть п-після літра на д-двох. Історія взагалі річ для веселощів мало об-бладнана, як зазначив т-той же Маяковський. Кажу вам це з с-сумом, як історик за п-покликанням.

Синцов згадав, як Гурський, коли вони зустрілися, сказав про свою незакінчену середню освіту, і пожартував:

— Хоч і з незакінченою середньою?

— Ц-цілком правильно. Освічена л-людиіна тим і вирізняється з-поміж н-неосівічених, що все-таки вважає свою освіту н-незакінченою. Х-хіба не так?

Синцов нічого на це не відповів, він думав, що різні люди, по-різному намагаються показати свою перевагу над тобою: один квапиться показати, що опускається до тебе з висоти свого службового становища, а другий із шкури лізе, щоб втовкмачити тобі, який він розумний!

І найчастіше це буває від їхніх власних незгод з життям: один нездатний робити те, що йому доручили, а другому не дають того робити, на що він вважає себе здатним.

Мудрування Гурського не розгнівило його, і він навіть з якимось жалем дивився на цього надто розумного рудого чоловіка.

— Чого на мене д-дивитесь? — з якоюсь тваринною вразливістю стрепенувся Гурський під його поглядом.

— Розумна ви людина.

— Уявіть собі, інколи н-навіть сам за с-собою це п-помічаю, — всміхнувся Гурський. «Сам ти помічаєш, — подумав Синцов. — Та інші, мабуть, не завжди поспішають помітити».

Вони ввійшли до ресторану й сіли в кутку за столик, на якому лежав папірець— «зайнято».

— Н-не люблю слова «з-аайнято», є в ньому якась н-несправедливість. — Гурський перевернув папірець і покликав некрасиву й немолоду офіціантку: — Д-діночко, б-будь ласкава, д-дай нам п-півлітра і я-якусь з-закусочку на т-твій розсуд. І п-попроси на к-кухні в Колі дві соляночки на ск-коворідці.

Немолода й некрасива жінка всміхнулася, поставила на стіл попільничку й пішла.

— Часто буваєте тут? — спитав Сипцов.

— Як д-дозволяє бюд-джет. Н-не дуже. Але приплачую до рахунку, щоб не заб-бували. А т-то люди забувають, — сказав Гурський і зразу ж спитав: — Ваш замп-політ полку коли загинув?