— Коли я працював у газеті, не любив писати передових, — озвався Синцов. — Хоч у вас у «Красной звезде» бувають непогані — берете бика за роги.
— Спасибі, — серйозно мовив Гурський, так, ніби Синцов хвалив саме його і саме він писав ті передові, де брали бика за роги.
Він притримав Синцова за лікоть:
— Н-не п-попадіть під машину, неп-підходшца с-смерть для фронтовика, н-навіть коли нап-пишуть за звичкою, що з-загинув смертю х-хоробрих. А я люблю писати передові. — Він усе ще тримав за руку Синцова, хоч вони вже перейшли через вулицю і знову простували по тротуару. — Виховав у собі з-звичку відчувати себе б-безімешним героєм. А к-крім того, м-можливо, вам відомий вислів М-мольтке про офіцерів генерального штабу: «Б-більше б-бути, ніж з-здаватися».
— Чув од нашого начальника оперативного відділу, — сказав Синцов. — Любить утішати цим себе.
— А ви тепер в оп-перативному відділі? — спитав Гурський і, перш ніж устиг Синцов відповісти, кивнув на його руку — Д-де це вас?
— Ще там, у Сталінграді, в останній день.
— З-розуміло.
Вони йшли мовчки кілька кроків, та раптом Гурський став, наче його спинило щось невидиме.
— Коли ви сказали про о-останній д-день, я п-подумав про тих, хто з-загине в о-останній д-день війни. Оч-чевидно, родичі жалітимуть їх б-більше, ніж усіх ін-інших. Наче в о-останній д-день війни цього м-могло не статися. Хоч насправді саме т-тому, що це о-останній день в-війни, в цей день мають з-загинути і о-останні кілька сот т-тисяч людей. А те, що війна неодмінно матиме о-останній день, зап-плановано обома сторонами з її п-першого дня. Річ лише в тому, к-коли й де він буде.
— Ну і як, по-вашому, коли чи хоча б де?
— Логіка подій о-останнього часу підказує, що в Берліні, якщо тільки нас не вип-передять наші с-союзники, що н-небажано, виходячи з п-післявоєнних міркувань.
— Післявоєнні міркування! — осміхнувся Синцов. — Чи не рано про них?
— Ч-чому рано? Коли п-післявоєнні м-міркування виникають п-після війни, то вже п-пізио. Вони п-повинні виникати під час війни і виз-значати собою т-тривалість п-пау-зи між двома війнами, цією і н-наступною. А ті міркування, щ-що виникають уже п-після цієї війни, п-перед н-наступною, н-називатимуться вже не п-післявоєнними, а п-передвоєнними мірк-куваннями. На ж-жаль, з історичного погляду це саме т-так.
— Ану вас к чорту з вашим історичним поглядом!
— З-згоден. Але к-куди його п-подіти? Коли він і-існує і ні в з-зуб ногою? Як сказав Маяковський з і-іншого Ппприводу. Втопити його в горілці, чи що? На жаль, не м-можу, нашіть п-після літра на д-двох. Історія взагалі річ для веселощів мало об-бладнана, як зазначив т-той же Маяковський. Кажу вам це з с-сумом, як історик за п-покликанням.
Синцов згадав, як Гурський, коли вони зустрілися, сказав про свою незакінчену середню освіту, і пожартував:
— Хоч і з незакінченою середньою?
— Ц-цілком правильно. Освічена л-людиіна тим і вирізняється з-поміж н-неосівічених, що все-таки вважає свою освіту н-незакінченою. Х-хіба не так?
Синцов нічого на це не відповів, він думав, що різні люди, по-різному намагаються показати свою перевагу над тобою: один квапиться показати, що опускається до тебе з висоти свого службового становища, а другий із шкури лізе, щоб втовкмачити тобі, який він розумний!
І найчастіше це буває від їхніх власних незгод з життям: один нездатний робити те, що йому доручили, а другому не дають того робити, на що він вважає себе здатним.
Мудрування Гурського не розгнівило його, і він навіть з якимось жалем дивився на цього надто розумного рудого чоловіка.
— Чого на мене д-дивитесь? — з якоюсь тваринною вразливістю стрепенувся Гурський під його поглядом.
— Розумна ви людина.
— Уявіть собі, інколи н-навіть сам за с-собою це п-помічаю, — всміхнувся Гурський. «Сам ти помічаєш, — подумав Синцов. — Та інші, мабуть, не завжди поспішають помітити».
Вони ввійшли до ресторану й сіли в кутку за столик, на якому лежав папірець— «зайнято».
— Н-не люблю слова «з-аайнято», є в ньому якась н-несправедливість. — Гурський перевернув папірець і покликав некрасиву й немолоду офіціантку: — Д-діночко, б-будь ласкава, д-дай нам п-півлітра і я-якусь з-закусочку на т-твій розсуд. І п-попроси на к-кухні в Колі дві соляночки на ск-коворідці.
Немолода й некрасива жінка всміхнулася, поставила на стіл попільничку й пішла.
— Часто буваєте тут? — спитав Сипцов.
— Як д-дозволяє бюд-джет. Н-не дуже. Але приплачую до рахунку, щоб не заб-бували. А т-то люди забувають, — сказав Гурський і зразу ж спитав: — Ваш замп-політ полку коли загинув?
Читать дальше