Костянтин Симонов - Останнє літо

Йому було не чуже почуття небезпеки, яке з особливою гостротою далося взнаки, коли позаду вдарило прямим влучанням чи то в танк, чи то в машину. Це почуття небезпеки й почуття розпочатого бою завжди вимагали від нього дій. Але та дія, до якої саме тепер, у ці перші хвилини, він повинен був вдатися, полягала саме в бездіяльності, в тому, щоб своєю присутністю не перешкодити людям якнайшвидше почати робити все те, що вени мали зробити. Подолавши в собі потребу самому розпоряджатися, що інстинктивно виникає в таку мить у людини, яка звикла командувати, він спостерігав, не втручаючись у наперед обмірковані дії своїх підлеглих.

Він стояв у окопі, розставивши ноги, вперши лікті в бруствер, відчуваючи ними прохолоду вогкуватої, тільки недавно, вночі, викиданої землі, і стежив у бінокль за німцями, а люди, звільнені від потреби питати й чекати його наказів, швидко й старанно робили своє діло, до якого вони досить добре підготувались, хоча, як би ти не приготувався, перші хвилини бою, перші близькі розриви все одно збуджують нерви, і ця нервозність переборюється лише діяльністю, лише низкою передбачених і не передбачених заздалегідь, проте необхідних вчинків.

Ця діяльність уже давала перші наслідки. Праворуч, з узлісся, по німецьких танках вели вогонь дві полкові гармати, а ще далі праворуч — ціла батарея.

Ззаду, з глибини, вже почали пристрілку по німецьких батареях наші стодвадцятидвохміліметрові гармати.

Вчора під час нічного бою в німців ішли тільки танки й самохідки, німецька артилерія не виказала себе, і тому її не засікли. Засікали тепер. Били не по танках, а саме по вогневих позиціях німців, щоб задушити німецьку артилерію, залишити танки без підтримки.

Розриви там, у глибині в німців, іноді було видно, а іноді лише чутно. Снаряди падали за дубовим гаєм.

Колись у Серпіліна стояв там на вогневих позиціях один дивізіон. Певне, й німці обрали саме це місце. І тепер їх там шукають, намагаються накрити.

А двома гарматами ведуть вогонь по елеватору, запідозрили, що там німецькі спостерігачі. Цілком можливо, що й так! Але поки що снаряди лягають то ліворуч, то праворуч, знову ліворуч, знову праворуч. Ось нарешті один влучив у башту і ще один — униз, під корінь. «Непогано», — схвально подумав Серпілін.

А полкові гармати все б’ють по танках, але дистанція ще велика, і хоч, мабуть, є і влучання, та поки що безрезультатні. Задимів тільки один танк. А німецька артилерія, хоч тепер уже засікли її вогневі позиції й б’ють по них, ще й досі веде вогонь, обробляє наш передній край. Правильно відчуває, що десь тут і піхота закопалась, і танки стоять. Хоче приголомшити, підготувати грунт для прориву, який своїм вістрям піде, очевидно, по дорозі.

— Синцов, — одірвався від бінокля Серпілін, — біжи до вілісів. Скажи, щоб не сиділи по машинах у готовності номер один, а сховалися. Бо стукне дурний снаряд — і тільки їх і бачили! Але дуже далеко хай теж не розповзаються. Тільки-но тут проясниться, поїдемо.

— Може, по рації повідомити, товаришу командуючий? — спитав Синцов.

— Кого і про що? Що бій зав’язався, вже доповіли.

А що ми з тобою тут перебуваємо — рятуйте наші душі! — поки що немає причин! Біжи й повертайся.

Серпілін провів очима Синцова, що побіг ходом сполучення, і всміхнувся. Йому самому спало на думку додатково, ще й по своїй рації, зв’язатися з авіаторами. Але подумав і відмовився від цієї думки. Було в ній щось неприємне йому: «Побачив, як повзуть на тебе німецькі танки й штурмові гармати, попав під вогонь артилерії — і дублюєш уже зроблене, квапишся скоріше побачити над головою штурмовиків, щоб вони тебе прикрили!»

А там, попереду, німецькі танки й штурмові гармати все наближались і наближались не стріляючи. Колись, було, починали стріляти раніше, поспішали ще здалеку примусити нас здригнутися!

А тепер поки що не стріляли, давали викладатися артилерії; а самі берегли снаряди для близької дистанції, щоб під прикриттям вогню артилерії підійти впритул і розтрощити все живе.

Але й наші також з танків, поставлених у лісі в засідках, вогню поки що не ведуть, не виказують себе. Теж витримують характер, хочуть підпустити ближче.

А артилерія лупцює по німецьких позиціях щосили — два дивізіони б’ють! Третього поки що не чути, а два б’ють! І німецький вогонь слабшає. Або розбили їх батареї, або змусили міняти позиції.

— Товаришу командуючий! Дозвольте доповісти!

Серпілін опустив бінокль і обернувся до Галчонка.