Костянтин Симонов - Останнє літо

— Не смикали, все в нормі, — сказав Бойко. — Тільки останній дзвінок не дуже приємний. Перепитували, скільки полонених і скільки трофеїв за день. Мабуть, для підсумкового фронтового зведення хотіли б витиснути з нас якнайбільше. Не вистачає для ефекту.

— Що відповів?

— Відповів: скільки є— стільки є. Полонених можемо тільки взяти, народити не можемо.

— Нічого, — сказав Серпілін. — Ще не замкнули їх. Замкнемо — все наше буде!

Бойко взяв трубку. На проводі був Кирпичников.

— Самі говоритимете з ним? — затуливши трубку рукою, спитав Бойко.

— Сам.

На запитання «Що переправлено?» Кирпичников відповів:

— Два дивізіони важкої артилерії вже на тому березі, а третій на мосту.

— Коли так, інших запитань немає, — сказав Серпілін. — Залишилось подякувати тобі за міст. На командира окремого понтонно-мостового батальйону готуй подання до нагороди сьогодні ж. А то заберуть од нас і не дістане належного. Про інших самі не забудемо. Бажаю успіху.

Серпілін поклав трубку, але, перш ніж доповісти командуючому фронтом, наказав з’єднати себе з командиром лівофлангового корпусу Вороніним, у котрого сьогодні не був…

Коли наприкінці п’ятої доби білоруської битви командуючого групою армій «Центр» генерала-фельдмаршала Буша було знято з його поста, призначений замість нього фельдмаршал Модель одразу ж вилетів до Бобруйська, в штаб оточеної дев’ятої німецької армії, ще сподіваючись відвернути катастрофу.

За іронією долі рівно за три роки до цього, двадцять восьмого червня тисяча дев’ятсот сорок першого року, тоді ще не фельдмаршал, а генерал-лейтенант Модель, командир третьої танкової дивізії, прорвавши російський фронт, перший увірвався в той-таки Бобруйськ.

Тепер, через три роки, здійснивши свій ризикований політ до Бобруйська і насилу вибравшись звідти, Модель змушений був розпочати свою діяльність з наказів відступати, залишати міста і будь-якою ціною вириватися з оточення.

У наших військах того ранку, двадцять восьмого червня, ще не знали ні про заміну генерал-фельдмаршала Буша генерал-фельдмаршалом Моделем, ні про перші накази нового німецького командуючого.

Зате знали інше, цілком очевидне, що, прорвавши оборону німця, вже п’яту добу йдемо вперед по дванадцять-п’ятнадцять кілометрів на день і що німцеві доводиться скрутно. І оце почуття, що німцеві скрутно, поступово ставало загальним, згори донизу.

Серпілін, виїхавши вранці з командного пункту у війська, не лише пфділяв це почуття, яке в нього, як у командуючого армією, спиралося до того ж на величезну кількість різної інформації, а й був щасливий ним і відчував приплив упевненості, що й надалі все має піти якнайкраще. Треба тільки ні в якому разі не дати німцям відірватися. Це — найважливіше, навіть важливіше, ніж те, за скільки саме годин визволимо Могильов.

Учора ввечері одрізані в Могильові німці відхилили нашу пропозицію — здатися. Відповіли мовчанкою. А слідом за цим двічі пробували прорватися з Могильова спочатку Мінським, а потім Бобруйським шосе, які сідлала з заходу рухома група. Сьогодні можна було чекати й нових спроб вирватись, і дальшого затятого опору в самому місті.

Хоч командування фронтом і вимагало якнайшвидше скінчити з Могильовом, Серпілін міркував собі: якщо німці там, у Могильові, битимуться до кінця, то хоч би як ми старалися повністю ліквідувати їх у вуличних боях, може піти і день, і два. Місто є місто, а Могильов — місто губернське, і в ньому, особливо в центрі, багато й міцних старих будинків з товстими стінами, й підвалів, і всяких інших можливостей, щоб битися, — якби тільки була рішучість!

Лівофланговий корпус армії, сьогодні зранку продовжуючи наступати на Могильов, воював уже на околицях.

Там учора півдня сидів Серпілін, там залишався Захаров, туди ж таки зранку поїхав і Кузьмич. А Серпілін на світанку поїхав у свої два правофлангові корпуси, які після оточення Могильова поспішали тепер прямо на захід, на Друть і Березіну, слідом за відступаючими німецькими частинами, що залишились поза могильовським котлом.

Дуже хотілося швидше скінчити з Могильовом, але, якщо всю свою увагу приділимо цьому, а переслідувати німецькі частини на відході будемо мляво, можемо зробити послугу німцям, дамо їм сісти на такий зручний для оборони рубіж, як Березіна.

Могильов був для Серпіліна першим великим містом, яке вони визволяли в цій операції. Там оточені німці, і там їх треба буде брати в полон. Там успіх набирав відчутних обрисів, він начебто вже існував! Та хоч і кортіло побачити на власні очі зі спостережного пункту однієї з дивізій, як вриваємось у той самий Могильов, де ти починав війну, Серпілін усе-таки поїхав туди, де вважав себе потрібнішим — у корпуси до Миронова та Кирпичникова. Їхати туди треба було просто зранку, не гаючи часу.