Костянтин Симонов - Останнє літо

— Ні, товаришу командуючий. З конем не знайомий! Як прийшов у двадцять шостому році на дійсну механіком-водієм на танк «рено», відтоді в танку.

— А зі стрілецького полку, хоча б комбати, за скільки можуть прибути?

— За двадцять хвилин. Вони теж напоготові.

— Коли так, накажіть зібрати всіх, — сказав Серпілін, задоволений тим, що Галчонок виправив його власний недогляд, — зранку сам хотів розпорядитися, щоб зібрали заздалегідь, а потім, коли вбили Тализіна, вилетіло з голови.

У наметі стояв стіл, збитий із свіжонапиляних дощок.

За цим столом, розіклавши кожен свою карту, працювали четверо офіцерів: Дурдиєв з розвідділу, майор-танкіст — начальник штабу бригади — і два підполковники — командир самохідного артилерійського полку та Ільїн, якого Серпілін так давно не бачив, що не одразу впізнав. Що робили — питати не випадало — готувалися до майбутнього.

Серпілін привітався з офіцерами, останнім — з Ільїним.

— Не впізнав тебе, багатий будеш.

— Постараюся, товаришу командуючий, — весело сказав Ільїн. — Трофеїв не прогавимо.

— Так, можливості для цього відкриваються, — сказав Серпілін і оглянув намет. Крім стола, тут стояло кілька довгих лав. «Усе готове, просто хоч заняття проводь», — подумав Серпілін.

— Де це ви стільки лісу напиляли? Пилораму з собою возите, чи що?

— Пилораму не пилораму, а малу циркулярну пилку в господарстві маємо…

— Синцов, дай карту, — сказав Серпілін. — А ви наказ, — обернувся він до Дурдиєва, який хоч і привіз наказ, підписаний Бойком від імені командарма, і познайомив з ним виконавців, але вручати не вручав, чекав Серпіліна.

Серпілін звелів Дурдиєву ще раз прочитати наказ і сам, поки той читав, стежив по карті. Потім поцікавився: чи є запитання?

Галчонок мав одне запитання: що вважати ймовірнішим, виходячи з загальної обстановки, — яким шосе прориватимуться німці з Могильова — Мінським чи Бобруйським?

— Про це німці поки що не доповідали, — сказав Серпілін. — Але гадаю, що залежить не так від них, як від вас. Якщо в призначений вам час переріжете тільки Мінське шосе і не переріжете Бобруйського, прориватимуться Бобруйським. Якщо переріжете й Бобруйське, але при цьому захопитесь і на Мінському залишите надто слабкий заслін, — прориватимуться Мінським. Як з оточень прориватися, на це німець мастак. Та й досвід має. Дедалі частіше змушуємо його до цього. А коли відчує, що на обох шосе нетвердо стоїте, — і тут, і там пробуватиме. Де намацає слабину, туди й перегрупується. Зрозуміли?

— Так точно, зрозумів, товаришу командуючий, — відповів Галчонок. — Виконаємо завдання повністю.

— Що зрозуміли — добре, а тепер я вам дещо додам, — сказав Серпілін. — Загальна обстановка — прорив сусідніх фронтів у глиб Білорусії — полегшує наше завдання. Німці навряд чи намагатимуться деблокувати Могильов. Мабуть, навпаки, докладуть усіх зусиль, щоб вирватися з нього. На всякий випадок подбайте, щоб прикритись і з заходу, але основна ваша увага — на схід, обличчям до Могильова! Пам’ятайте, що пильнуватимемо за вами з повітря. І пильнуватимемо, й допоможемо, якщо треба! За Дніпром до вас приєднається авіатор зі своєю рацією. Буде йти з вами, а тримати зв’язок із своїми. Так що ввійдете в прорив з усіма вигодами, але це не означає, що не треба працювати. Завдання попереду серйозне, опір — також. До нього, сподіваюся, готові. А від зайвих труднощів звільнимо.

Запитань більше не було. Серпілін уже чув краєм вуха, як там, за брезентом намету, збираються люди.

— Якщо командирів зібрано — нехай заходять.

Так і не перевчився — вже другий рік треба називати офіцерами, але значно частіше говорив по-старому — командири.

Галчонок вийшов, скомандував: «Заходити!» — і намет заповнили офіцери.

— Довго говорити не збирався, та коли приготували лави, сідайте. — Серпілін, зачекавши, поки посідали, взяв зі столу наказ і подав його Галчонкові. — Товариші командири, у вашій присутності вручаю наказ на наступні дії командирові ордена Червоного Прапора, ордена Олександра Невського гвардійської Карачевської танкової бригади полковникові Галчонку, якому довірено очолити вашу рухому групу. Завдання армії: визволити Могильов. Коротко ваше завдання: з того берега Дніпра, з уже захопленого плацдарму трудом і кров’ю інших, уранці ввійти в прорив і на середину дня перерізати Мінське та Бобруйське шосе, закривши противникові вихід з Могильова. До сьогодні воювали інші. А вас ми берегли для цього удару. Чекаємо від вас, що не випустите з Могильова жодного танка, жодного «фердинанда», жодної машини, жодної гармати. Нічого й нікого! Хто з вас від перших днів війни воює? Підніміть руки. — Майже третина офіцерів піднесла руки. — Це добре. І добре, що живі залишились; німці на інше розраховували. Від вас і ваших товаришів завтра вимагається тільки одне: зробити тут, під Могильовом, німцям сорок перший рік навпаки! І не просто навпаки, а ще крутіше! Ви через сорок перший рік пройшли — і живі, і не в полоні, і я теж, як і ви. А німці нехай завтра від вас такий сорок перший рік одержать, щоб, хто не мертвий, той у полоні, а хто не в полоні, той мертвий! Зрозуміло чи щось іще пояснити?