Світлана Поваляєва - БАРДО online

сірих стін, похитуємося і страждаємо, бо неможливо терпіти, а виходу нема, неможливо повірити, що через звичайний газовий камін може вибухнути гірський будиночок з такими привітними дерев’яними стінами, і що може так тупо, ні з того ні з сього загинути така сама людина, як ти, і, мабуть, труну з обгорілим трупом Аяксового друга везуть десь у цьому ж потязі, а може, й ні, чи, може, його не в труні везуть, а ми ніби маємо бути при ньому почтом, ось тому я запропонувала: нехай кожен розкаже про свій найжахливіший вчинок, хто ж знав, що Івасик мучив тварин, хто знав, що він тільки з ревнощів до мами міг убити цуценя, хто знав, що Алка намагалася поробити своїй подружці, теж з ревнощів — до Аякса, хто знав, що Аякс приховав від своєї мами смерть свого батька, теж через ревнощі, а не тому, що не хотів її засмучувати, коли тато подзвонив з ракового диспансеру і просив дати йому попрощатися з єдиною жінкою, яку він любив, хто знав, що я була злодюжкою, крала у своїх однокласниць усе, що мені хотілося мати, що я крала гроші навіть у тата і що я ненавиділа свою матір, хто знав, що Аякс уявляє собі коміксову тьолку Sky-Doll — блакитно-рожеву, веселкову, з котячою мордочкою, вдвічі більшими за все її тіло цицьками і дірочкою на спині, трохи вище попереку, дірочкою, схожою на ґумовий анус, хто знав, що Аякс уявляє собі, як він трахає цю намальовану істотку в дірочку на спині, коли кохається з Алкою, хто знав, що у вибухлому будиночку кожен рятуватиме тільки себе… мабуть, тому батьки Ігоря не помічали нас на похороні, навіть не глянули в наш бік, і наші батьки теж навіть не глянули в наш бік, і побивалися так, ніби цей Ігор їм рідний син, а ми — просто якісь незнайомі покидьки… все у нас якось розладналося і розклеїлося після того похорону, всі ми четверо мовчки сидимо в хаті і навіть світла не вмикаємо, просто квадратура кола якась, Алка вкривається пухирями, опіками незрозумілої природи, якісь порізи на ній виникають, як звук віолончелі у темряві, Івасик весь час спить, тільки схлипує вві сні й розмазує по лиці кров, що то з носа йому точиться, то з рота витикається крізь стиснуті губи пінявою цівочкою, здається, він навіть плаче кров’янистими сльозами, Аякс злий як чорт, білий, мов труп, тільки очі блищать пожежною загравою…

АЛКА:…відпочили називається… я того Ігоря майже не знала, але після похорону мені здається, що він був найріднішою в світі людиною, так тупо загинув, і тепер я сама в усьому світі, і в цьому світі є тільки вогкий сірий туман, гариво, дим і запах прального порошку… і ця поїздка в поїзді, здавалося, що я її не переживу, щось зі шлунком сталося, чи то з нервів, чи я отруїлася тим газом, але постійно бігала в туалет, і з мене ліз ковбасами синій пластилін, а коли Маланка запропонувала розказати про найгірші вчинки, теж мені вигадала розвагу, то я ледве стрималася, щоб не сказати, що свій найгірший вчинок я тільки збираюся скоїти, що я зроблю аборт, щойно все закінчиться, бо я вагітна від Аякса, вагітна! Після того як мені наснилася кульова блискавиця, я вже не могла себе обманювати, я за-ле-ті-ла! І я не хочу від Аякса дитини, особливо після того, як він розказав про коміксову потвору, котру уявляє собі, щоби скінчити зі мною! І чомусь у тому потязі я найбільше думала про те, що згоріли всі наші речі, тож тепер можна прямо йти на похорон, не заходячи до хати… як я змерзла на тому похороні, вже не знаю, що там робили моя мама і баба, але мені навіть підходити до них не хотілося, тим більше що вони ридали, просто голосили, і баба кидалася на труну, а мене нудило, нудило, нудило! Я ненавиджу цю хату, я ненавиджу цих трьох, я ненавиджу своє тіло, бо воно мене не слухається, воно завагітніло, воно вкривається якимись опіками і порізами, його нудить!

АЯКС: Нарешті я побачив, що називається, не в телесеріалі, що таке амнезія: вони нічого не пам’ятають, жоден з них нічого не пам’ятає, вони так і не зрозуміли, над чиїми трунами ридали їхні батьки! Я тепер думаю тільки про одне: як мені знайти маму? Як послати їй вістку? Я перечитую її останнього листа, говорю з цим листом, постійно думаю тільки одне: ма, прийди, ти ж маєш відчути, прийди і забери мене звідси — я знаю, вона може, жива чи мертва, вона може знайти мене! В останньому листі мама пише: «…Знаєш, Аяксе, коли я щосили, з усією своєю відданістю уявляю представників різних буддийських шкіл, коли я вивчаю полеміку між китайськими і тибетськими буддистами, я думаю про те, що Будда ж насправді не створював ніяких шкіл. Будда був лише проявом Учення, котре існувало на багатьох рівнях. Усі буддийські школи так чи так намагаються прив’язати кожне окреме вчення до якогось конкретного висловлювання історичного Будди Шак’ямуні. Ти знаєш, що Бон існував ще задовго до виникнення тибетської монархії? Славнозвісний бонський Учитель Нанґвей Доґчен, захисник і втілення того народу, який нині називають тибетцями, жив до першого тибетського царя Нятрі Ценпо. Тоді на заході сучасного Тибету було царство Шанґ-Шунґ. Там є гора Кайлаш і озеро Маносаровар, звідки витікають Ґанґ і Брахмапутра, і ось індійці шанують це місце як найбільшу святиню. Тут була столиця Шанґ-Шунґа. Бонські джерела говорять, що один з перших царів Шанґ-Шунґа, Грієр, жив мало не за чотириста років до історичного Будди Шак’ямуні. І тоді ж, ще до поширення буддизму, жив перший відомий учитель Бонпо, і Дзоґчен уже існував як Шанґ-Шунґ Ненґюд, тобто „усні Вчення Шанґ-Шунґа“. За правління тридцять третього тибетського царя, славнозвісного Сонґцена Гампо це вчення поширилося на весь Тибет. Це можна зрозуміти з описаного в рукописах Дуньхуана, чию автентичність визнають усі вчені, епізоду вбивства тибетцями шанґ-шунґського царя Ліґмігя й захоплення царства Шанґ-Шунґ. Але все одно, Дзоґчен — це не книга, і про нього не можна сказати, що він був колись створений, в якомусь місці. В одній з тантр Дзоґчена йдеться про те, що вчення Дзоґчен існує в тринадцяти сонячних системах.» Я взагалі не розумію, про що вона пише, але, очевидно, це щось дуже для неї важливе, може, саме через ці дослідження її і понесло до Тибету. В кутку, де всі бачили привидку, я зараз бачу веселку — вдень вона виглядає як звичайна веселка — невеличка напівдуга, наче у водоспаді, вночі вона міниться, як китайська ялинкова гірлянда, я так зрадів спочатку, подумав, що то мама, але, здається, це просто якась чергова оптична аномалія, тільки з нею все навпаки: я бачу, а всі решта — ні. Вони все ще ніби продовжують ту ідіотську Маланчину гру, тільки їм бракує вже власних гидких вчинків, бо скільки там того так званого життєвого досвіду, що вони такого могли встигнути накоїти за свої роки? Вони вже позгадували і понавигадували навіть не скоєні, а тільки замислені гидкі вчинки, а тоді заговорили про сусідів і знайомих, я відчуваю, скоро дійде справа до загальнолюдських гріхів — екології там, інформаційних воєн, геноцидів, пестицидів, ядерної зброї, радіації, корпорацій, серійних убивць, СНІДу, голоду, інтернаціонального газо-водно-нафтового шантажу, клонування, абортів і терактів, блін! Я пропоную їм пограти у просте вигадування — без звинувачень: скажімо, уявити собі історію, яку хотілося б прожити, а не історії, в які потрапляєш, або, наприклад, уявити собі, що у нас живе Кішка-Метелик, але тут Маланка одразу ж звинувачує мене у заклішованості коміксами, хоча по коміксах у нас спец Івасик, мені тільки одне зображення Sky-Doll подобається, там, де вона озирається через плече, виставивши дупцю, а Алка взагалі впадає в істерику і тікає до лазнички.