Джек Лондон - Твори у 12 томах. Том 06

І скрізь те саме, злочин і ошуканство, ошуканство і злочин — люди діяльні, але ані чисті, ані шляхетні, і люди чисті і шляхетні, але не діяльні. І ще була велика, зрозпачніла маса, хоч не діяльна, але бодай чиста. Вона грішила не з переситу чи розрахунку — вона грішила, бо була пасивна й темна, звиклася із загальною неморальністю і навчилася обертати її собі на користь. Якби вона була ще й шляхетна та діяльна, вона не була б темна і відмовилась би від участі в зисках, здобутих ошуканством та злочином.

Я виявив, зрештою, що мені не любе життя на горішніх поверхах суспільства. Розум мій нудьгував. Серце й дух також. Все мені остогидло. І я згадав своїх товаришів — інтелігентів та мрійників, позбавлених духовного сану священиків, вигнаних професорів і розумовитих, класово свідомих робітників. Я пригадав свої дні й ночі, напоєні сяйвом сонця та зірок, коли життя було одним неймовірно чарівним дивом, духовним раєм, сповненим некорисливості, ризику й високої романтики. І я побачив перед себе ряхтіння сонцеликого священного Граалю.

І я повернувся до робітництва, серед якого народився і до якого належав. Я не хочу більше сходити нагору. Чудовна будівля суспільства над моєю головою не обіцяє мені радощів. Фундамент будівлі — ось що вабить мене. Там я волію працювати з ломом у руці пліч-о-пліч з інтелігентами, мрійниками і класово свідомими робітниками і, не спускаючи ока з горішніх вікон, розхитувати цілу будівлю. Наспіє день, коли в пас буде доволі рук і ломів для праці, і ми завалимо цю будівлю разом з усією її гнилотою та непохованими мертвяками, її почварним егоїзмом та брудним матеріалізмом. А потім ми очистимо підвал і збудуємо нове житло для людства, де не буде палат для вибраних, і всі кімнати будуть світлі та просторі, і в них можна буде дихати чистим і живлющим повітрям.

Таким я бачу майбутнє. Я дивлюся вперед і вгадую той час, коли поступ людини визначатиметься чимось вартіснішим і вищим, ніж її шлунок, коли людина братиметься до дії з кращих спонук, ніж сьогоденні, що є спонуками шлунка. Я й досі не втратив віри в шляхетність та досконалість людини. Я вірю, що чистий і безкорисливий дух поборе всежерущу теперішню захланність. І нарешті — я вірю в робітництво. Як сказав один француз: «На великих сходах часу ми чуємо відгомін ходи: нагору — робочих чобіт, і вниз — лакованих черевиків».

Грудень 1905 р.

Свінберн, Алджернон Чарлз (1837–1909) — англійський поет.

Лонгфелло, Генрі-Водсворт (1807–1882) — американський поет.

Канаки — європейська назва острів’ян Полінезії (по-гавайському «канак» означає «людина»),

Браунінг, Роберт (1812–1889) — англійський поет.

Лекі, Вільям (1838–1903) — ірландський історик та есеїст. Маршалл, Альфред (1842–1924) — англійський економіст.

Рікардо, Девід (1772–1823) — англійський економіст. Адам Сміт (1723–1790) — англійський економіст. Мілль — прізвище двох англійських економістів та філософів: Джеймса (1773–1836) і його сина Джона-Стюарта (1806–1873).

Блаватська, Єлена (1831–1891) — росіянка з походження, засновниця т. зв. сучасної теософії, містичного релігійного вчення, яке чисту інтуїцію визнає за джерело пізнання.

Булфінч — очевидно Томас Булфінч (1796–1867), американський письменник.

Вагнер, Ріхард (1813–1883) — німецький композитор.

«Хто йде один, той буде перший» — слова з твору «Переможці» англійського поета і прозаїка Радьярда Кіплінга (1865–1936).

Теннісон, Альфред (1809–1892) — англійський поет.

Генлі, Вільям Ернест (1849–1903) — англійський поет, критик і видавець. Автор «Шкіців із шпиталю».

Герберт Спенсер (1820–1903) — англійський філософ-позитивіст, соціолог та психолог.

Кант, Імануїл (1724–1804) — німецький філософ-ідеаліст.

Ромене, Джордж (1848–1894) — англійський біолог, прихильник Дарвінової теорії еволюції, друг Ч. Дарвіна.

«Коли поллють рясні дощі у квітні» — перший рядок з пролога до «Кентерберійських оповідок» англійського поета Джефрі Чосера (бл. 1340–1400). Насправді «Кентерберійські оповідки» написано не англосаксонською мовою, а лондонським діалектом англійської мови.

«In Memorian» («Пам’яті») і нижче «Локслі Гол»— поеми А. Теннісона.