Джек Лондон - Твори у 12 томах. Том 06

Цей наймач заїздив мене трохи не до смерті. Людині можуть смакувати устриці, але він збайдужіє до цих ласощів, переївшися ними. Так сталося й зі мною. Надмірна праця оприкріла мені. Мене вернуло від неї. І я втік. Я зробився волоцюгою, живився прохацьким хлібом, блукав по Сполучених Штатах, сходив кривавим потом у нетрищах та в’язницях.

Я народився в робітничому середовищі, і ось тепер, у вісімнадцять років, опинився нижче того рівня, з якого почав. Я опинився насподі, в підвалі суспільства, в підземному царстві недолі, про яке не вельми приємно та й не цікаво згадувати. Я опинився на дні, у прірві, у відхіднику людства, в задушному льоху, на смітнику нашої цивілізації. Про ці підвали в суспільній будівлі суспільство воліє не розводитися. Я теж не розводитимуся, за браком місця, а скажу тільки, що побачене там пройняло мене пекельним жахом.

Збурений, я почав думати, і наша складна цивілізація постала переді мною в усій своїх голій простоті. Все життя зводилося до питання про їжу й житло. Щоб добути житло та їжу, кожен що-небудь продавав. Крамар продавав взуття, політик — своє сумління, представник народу — не без винятків, звісно, — народну довіру; і майже всі торгували своєю честю. Жінки — і пропащі, й доброчесно-шлюбні — ладні були торгувати своїм тілом. Усе було товар, а робітник тільки й мав до продажу, що свої м’язи. Честь його на ринку не мала попиту. Він міг продавати тільки силу своїх м’язів.

Але цей товар мав певну відмінність, вельми суттєву. Взуття, і довіру, і честь можна було обновити. їхній запас був невичерпний. Зате м’язи не обновлювались. Коли крамар продавав взуття, він і далі поповнював свої запаси. Але робітник не здатний поповнювати м’язові запаси. Що більше він продавав своїх м’язів, то менше їх у нього залишалося. То був його єдиний товар — і з кожним днем запаси його маліли. Кінець кінцем, якщо він не помирав завчасу, він продавав усе чисто і замикав свою крамницю. Він ставав банкрутом, і що ж він мав годі діяти, як не спуститися вниз у підвали, суспільства і не загинути там злиденною смертю?

Я дізнався далі, що мозок теж товар і що цей товар має свою відмінність проти м’язів. Продавець мозку лише в п’ятдесятилітньому чи шістдесятилітньому віці вбивався у потугу, і тоді його витвори цінувалися найвище. А робітник спрацьовувався вже в сорок п’ять — п’ятдесят років. Я побував у підвалі суспільства, і мені не подобалось тут жити. Водогін і каналізація були тут загиджені, повітря занечищене. Що ж, коли вже неспромога жити на бельетажі суспільства, я принаймні спробую вибратися на горище. Щоправда, харч там теж не бозна-який, але бодай повітря свіже. Отож я постановив не продавати більше м’язів, а висвятитися на крамаря мозку.

Тоді почалася шалена гонитва за знанням. Я повернувся до Каліфорнії і засів до книжок. Готуючись таким чином стати за торгівця розумом, я мимохіть заглибився в соціологію. І тут я знайшов у книжках певного напрямку наукове обгрунтування тих простих соціологічних концепцій, до яких дійшов самотужки. Інші й більші уми ще до мого народження відкрили все те, над чим я міркував, і ще силу-силенну невідомого мені. Я зрозумів, що я соціаліст.

Соціалісти — це революціонери, оскільки вони прагнуть знести сучасне суспільство і на його руїнах збудувати суспільство майбутнього. Я також був соціаліст і революціонер. Я приєднався до гуртка революційних робітників та інтелігентів і вперше поринув у світ інтелектуального життя. Там я запізнався з блискучими талантами й видатними умами; там зустрів дужих і бистрих на розум робітників з мозолястими руками, позбавлених духовного сану пасторів, надто вільнодумних у своєму християнстві, щоб подобатися почитувачам мамони, професорів, розчавлених жорном університетського лакузтва перед можновладцями і викинутих геть, бо вони мали справжні знання і намагалися вжити їх для добра людства. Там я знайшов також палку віру в людину, збавенне тепло ідеалізму, втіху безкорисливості, самозречення і мучеництва — все те прекрасне, що пориває дух. Життя тут було чисте, шляхетне й живе. Життя тут усправедливлювалося, ставало урочим та славним, і я радів, що живу. Я спілкувався з великими душами, що підносили людський дух і тіло понад долари й центи і що для них квиління голодної дитини у нетрищах важило більше, ніж уся помпезність торговельної експансії та прагнень до світового панування. Я бачив круг себе шляхетні порипи й геройські зусилля, мої дні та ночі сповнилися сяйва сонця і зірок, — і весь у полум’ї та росі вставав переді мною священний Грааль, правдивий Христів Грааль, символ людства, гнобленого й стражденного споконвіку і нарешті зігрітого надією визволитись і спастися.