Еріх Ремарк - Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю

Я кивнув, намагаючись заспокоїтися.

— Я забув, — витиснув я. — Після вчорашнього вечора. У мене ще голова гуде. Тому так і сталося.

— Звісно, звісноГЯ мав вам нагадати.

— Нащо? — сказав я все ще надломленим голосом. — Ми ж у Каліфорнії. Я розгубився тільки на мить.

— Авжеж. Мені б теж стало погано. Зрештою, першого разу зі мною так і було. Але тепер я вже звик.

— Що?

— Кажу, люди звикають до такого, — сказав Танненбаум.

— Справді? — запитав я.

— Отак!

Я знову обернувся і глянув на ненависні есесівські уніформи. Відчув напад нудоти. Мене охопила безглузда лють, яка не знаходила виходу. Тут не було нічого, на ідо я міг би її виплеснути. Тепер зауважив, що ці есесівці розмовляють англійською. Але я і далі був у шоковому стані. Лють стихла, страх випарувався, йле в мене залишилося відчуття, наче я пережив сильний напад. Усі м’язи боліли.

— А ось і Гольт! — вигукнув Танненбаум.

— Так, — сказав я^ не зводячи очей із колючого дроту навколо концтабору.

— Привіт, Роберте. — Гольт був у тірольському капелюсі і в гольфах. Я б не здивувався, якби на його грудях красувалась свастика. Чи жовта зірка Давида.

— Я й не знав, що ви вже почали знімати, — сказав Танненбаум.

— Тільки дві години тому, по обіді. На сьогодні ми вже закінчили. Як щодо чарки віскі?

Я заперечно підняв руку:

— Ще ні. Після вчорашнього.

— Саме тому я й запропонував. Клин клином вибивають, так найкраще.

— Справді? — запитав я розсіяно.

— Старий рецепт! — Гольт плеснув мене по плечу.

— Можливо, — відповів я. — Навіть добре!

— От і правильно.

Ми вийшли на вулицю, проминувши кількох есесівців, які мирно собі теревенили. «Перебрані актори», — думав я, але досі не міг опам’ятатися. Нарешті я опанував себе.

— Кашкет того чоловіка не відповідає його уніформі, — зауважив, показавши на актора в уніформі шарфюрера.

— Справді? — схвильовано перепитав Гольт. — Ви впевнені?

— Так, упевнений. На жаль.

— Це потрібно негайно перевірити, — звернувся Гольт до парубійка у зелених окулярах. — Де є консультант з костюмів?

— Зараз його знайду.

«Консультант із костюмів, — подумав я. — Там вони ще вбивають, а тут їх уже грають статисти». Але хіба не все, що сталося за ці одинадцять, дванадцять кривавих років, було лише повстанням статистів, які захотіли зіграти героїв, а стали всього-лише бацдою мерзенних убивць?

— А хто вас консультує? — запитав я. — Справжній нацист?

— Точно не знаю, — відповів Гольт. — Хай там як, він знавець своєї справи. Прокляття, через якийсь жалюгідний кашкет доведеться перезнімати всю сцену!

Ми пішли в їдальню. Гольт замовив віскі з содовою. Я вже навіть не дивувався, що всі офіціантки вродливі й доглянуті. Напевно, вони тільки й чекали, на свій великий шанс.

— Я мушу вас іще дещо спитати про рисунки Деґа, — сказав Гольт перегодя. — Вони ж справжні? Не ображайтеся, але мені казали, що є багато підробок.

— Тут нема чого ображатися, Джо. Ви маєте право все знати точно. На рисунках нема власноручного підпису Деґа, а тільки червоний штамп із його іменем. Саме це вас непокоїть, так?

Гольт кивнув.

— Це штамп майстерні художника. Ці рисунки знайдено після смерті Деґа і тому позначені штампом його майстерні. Про це написані книжки, з репродукціями. Пан Сильвере, який приїхав сюди зі мною, ці книжки має і охоче вам покаже. Чому б вам не відвідати його? Коли ви звільнитеся?

— За годину. Але я вам вірю, Роберте.

— Часто я й сам собі не вірю, Джо. Зустріньмося о шостій вечора в готелі «Беверлі-Гілз». Тоді Ви все побачите на власні очі. Крім того, Сильвере дасть вам офіційну квитанцію, яка підтверджує купівлю картини, та її паспорт. Так заведено.

— Добре.

Сильвере приймав нас, сидячи на тому самому світло-блакитному кріслі. По ньому не можна було, що приїзд до Голлівуда обернувся повним крахом. Він поводився дуже пихато і наказав мені виписати документ, який підтверджує купівлю картини після смерті художника, а сам вручив Гольту паспорт і фотографії обох картин.

— Ви придбали обидві картини майже задурно, — оголосив він пихато. — Пан Росе, мій асистент з «Лувру», не продає картин. Тому я назвав йому ціну, за яку сам купив ці роботи. Тому сталася помилка. Він не знав, що ця ціна не для продажу, і продав вам картини за ті ж гроші, які я заплатив за них рік тому. Якби я захотів купити їх сьогодні знову, мені б довелося викласти за них принаймні на п’ятдесят відсотків більше.

— Ви хочете анулювати угоду? — запитав Гольт.