Марсель Пруст - У пошуках утраченого часу.У затінку дівчат- квіток

10 грудня 1919 року «У затінку дівчат-квіток» здобуває Ґонкурівську премію. За Пруста віддали голоси Постав Жефруа, Роні Молодший і Роні Старший, Анрі Сеар, Елемір Бурж, Леон Доде.

Анатоль Перепадя

Твікінґем — резиденція графа Паризького під Лондоном. Бекінґем — резиденція англійської королівської родини. ( Тут і далі — примітки А. Перепаді )

16 травня — тобто коли президент Республіки Мак-Магон утворив монархічний кабінет.

Леґуве Ернест (1807–1903) — романіст, драматург, найбільший успіх йому принесла п’єса «Андрієнна Лекуврер», написана у співавторстві зі Скрібом.

Дюкан Максим (1822–1883) — друг Флобера, автор «Літературних спогадів», член Академії.

Мез’єр Альфред (1826–1915) — політичний діяч і літератор, писав етюди про Шекспіра, Петрарку, Ґете.

Клодель Поль (1868–1955) — поет і драматург, автор п’єс «Благовіщення Діві Марії», «Атласний черевичок» з містичними мотивами.

Баррес Моріс (1862–1923) — прозаїк, член Академії, в романах «Під поглядом варварів», «Перекотиполе», «Натхненний пагорб» підносив національні цінності, критикував соціальні утопії, проповідував католицизм.

Беррі Жорж (1852–1915) — депутат, спершу монархіст і антидрейфусар, а потім незалежний республіканець.

Рібо Олександер (1842–1923) — поміркований республіканець, міністр закордонних справ, прем’єр-міністр, обраний до Академії того самого року, що й Баррес.

Дешанель Поль (1855–1922) — голова партії прогресистів, голова палати депутатів 1898–1902 та 1912–1920 років, президент Республіки.

Моррас Шарль (1868–1952) — письменник, діяч «Аксьйон франсез».

Доде Леон (1867–1942) — письменник, син Альфонса Доде. Прустів друг.

Теодосій — вигаданий персонаж, прообраз болгарського царя.

…пале-рояльський актор… — Пале-Рояль — паризький театр, де грали водевілі й комедії.

Берма — в цьому образі відбилися риси французьких актрис Рашель і Сари Бернар.

«Ревю де Де Монд» — грубий столичний журнал, з яким співробітничали Лоті, Коппе, Анатоль Франс, Мопассан.

…бачити Берму в «Андромасі», у «Примхах Маріанни», у «Федрі»… — «Андромаха» — трагедія Расіна (1667), «Примхи Маріанни» — комедія Мюссе (1833).

Вірш цей узятий з расінівської «Федри».

Картина Тіціана «Пречиста» (1516) збереглася у церкві Сан- та Марія Ґлоріоза деї Франі у Венеції.

Ла Скуола Сан-Джорджо дельї Ск’явоні у Венеції виставляє в одній із зал ряд картин Віттора Карпаччо, виконаних десь між 1501 і 1507 роками. Великі полотна складають чотири цикли: євангельський цикл, цикл святого Єремії, цикл святого Трифона і цикл святого Юрія.

«Напівсвіт» — комедія Александра Дюма-сина (1855).

…для пам’ятника Юлію II… — тобто надгробок папи Юлія II роботи Мікеланджело (1513–1545).

…Медічі в П’єтросантському кар’єрі… — Мікеланджело створив славетну Капелу Медічі, беручи мармур з кар’єрів в Апуанських Альпах.

Енона — Федрина подруга з расінівської трагедії.

Ариція — расінівська царівна у полоні.

Ментор — в «Одіссеї» знатний житель Ітаки, якому Улісс, вирушаючи до Трої, доручив доглядати дім і виховувати свого сина Телемака. Ментор став героєм твору Фенелона «Телемакові пригоди». Ім’я Ментора зробилося загальним для означення наставника, мудрого вчителя.

Анахарсис — скіфський філософ, друг грецького політика Солона. У романі абата Бартелемі «Подорож юного Анахарсиса по Греції у IV сторіччі до нашої ери» (1788) герой втілює собою чистоту і повернення до природи.

3 належною поправкою ( лат .)

Ке д’Орсе — набережна Сени, де розміщене міністерство закордонних справ.

Вікторія-Пьянца — африканське озеро, з якого витікає Ніл.

Ватель — маршалок принца Конде, наклав на себе руки, не догодивши під час обіду якоюсь стравою Людовікові XIV. Ця історія описана в листах пані де Севіньє.