Марсель Пруст - У пошуках утраченого часу.У затінку дівчат- квіток

Я знав, що мої подружки на узмор'ї, але не бачив, як вони йдуть повз неоднакові ланки моря, за якими далеко-далеко, коли ясніло, бовванів піднесений над синявими його баранцями схожий на італійське городище Рівбель, увесь, до останнього домочка, вирізьблений сонячним світлом. Я не бачив своїх подружок, але з долетілих до мого бельведера криків газетярів, «денникарів», як величала їх Франсуаза, криків купальників та захопленої грою дітлашні, криків, що увиразнювали, наче кигикання морських птиць, гомін плюскотливих тихих хвиль, — здогадувався, що вони близько, чув їхній сміх, подібний до сміху нерещ, затушкований у м'який шерех прибою, що долітав до моїх вух. «Ми чекали, — казала мені ввечері Альбертина, — чи не спуститесь ви. Але жалюзі у вас не відчинилися, навіть коли почався концерт». Справді, о десятій концерт бухав під моїми вікнами. У перерві, коли ще не було відпливу, знову до мене долинало текуче й немовчне шульпотіння валів, які ніби загортали кришталевими своїми сувоями скрипкові капричо й оббризкували шумовинням рвачкі виляски якоїсь попідводної музики. Та ось дзиґарі б'ють полудень, нарешті з'являється Франсуаза. І все літо в тому самому Бальбеку, куди я так поривався, бо він уявлявся мені збатоженим шквалами та заснованим туманами, стояла така осяйно сонячна і така стала погода, що коли Франсуаза відчиняла вікно, моїх сподівань ніколи не ошукувала заломлена на розі зовнішнього муру стяга світла, завжди однієї й тої самої барви, уже не хвильної як знак літа, а притьмянілої, наче неживий, штучний блиск емалі. І поки Франсуаза виймала з рамини шпильки, відчіпляла клапті матерії і розсувала фіранки, літній день, відслонений нею, здавався таким самим мертвим, таким самим одвічним, як чудова тисячорічна мумія, — досить було нашій старій служниці обережно розповити її з полотен, щоб вона постала перед моїми очима набальзамована, в золотих шатах.

«У затінку дівчат-квіток» опубліковано у листопаді 1918 року видавцем Ґаллімаром. Цього другого тому «У пошуках утраченого часу» читачі «На Сваннову сторону» чекали понад п’ять з половиною років. Проте їхні перші двісті сторінок входили ще до першого тому, звідки Прустові довелося їх вилучити на вимогу видавця Ґрассе.

У чернетці перша частина «У затінку дівчат-квіток» — «Довкола пані Сванн» нерозривна з третьою частиною нинішньої «На Сваннову сторону», — «Імена країв: ім’я». Отож сукупність цієї історії, якщо об’єднати те, що було роз’єднане сліпим жеребом видання, можна було б назвати, як це підмічає один із прустознавців, «Жільберта». Справді, її лейтмотивом є зустрічі героя з Жільбертою на Єлисейських Полях. Але, як видно з авторського заголовка, його розповідь пов’язана ще і з іншою героїнею — пані Сванн. Метаморфоза з Одеттою, так само як і страждання, завдані героєві її дочкою, роблять першу частину «У затінку дівчат-квіток» своєрідним продовженням «Сваннового кохання».

Писалася перша редакція приблизно від 1909-го до 1911 року. Історія створення другої частини тому «Імена країв: край» ще складніша. Перші редакції описують аж три поїздки героя на море. Під час першої поїздки герой вчиться вести спостереження за картинами природи; зустрічає він також нових людей: маркізу де Вільпарізіс, Монтаржіса, майбутнього Сен-Лу, і барона де Ґерсі, майбутнього Шарлюса, тоді як художник Ельстір лише згадується. Його наука, завдяки якій юнак навчається ще й розглядати картини, приносить свої плоди під час другої поїздки, саме тоді й появляється на пляжі ватага дівчат. Серед імен цих дівчат, принаймні до 1913 року, імени Альбертини не було. Ці дівчата, до яких належала і така собі мадемуазель Сванн і яку Пруст накреслив «туманно» саме перед початком розповіді про Жільбертину появу на Єлисейських Полях, призначені для останнього тому роману, що дивувати читача, знайомого з прийомом прустівської композиції, не повинно: стихійно працюючи над зовсім різними частинами вивершеної будови, Пруст завжди пам’ятає, хай навіть доводилося робити якісь перенесення, про призначення цих шматків. Відстрочена публікація першої поїздки на море дасть йому змогу включити сюди науку Ельстіра і ватагу дівчат, де вже першу ролю грає Альбертина.

«У затінку дівчат-квіток» видано накладом 3300 примірників майже одночасно з публікацією «Пастишів і різного» і новим виданням у Ґаллімара «На Сваннову сторону».