Дави його! Тисни! Чави! І так весь ранок; і я чавив грудки спермацету, поки сам ледь не розтанув у ньому; я чавив його, поки мною не оволоділо якесь дивне божевілля; я помітив, що я мимоволі потискаю руки своїх товаришів, гадаючи, що то м'які спермацетові грудки. І мене охопило таке щире, лагідне дружнє почуття, що я став весь час потискати їм руки, розчулено дивлячись їм в очі; так, наче хотів сказати — любі мої, дорогі товариші! Навіщо нам ображатись одне на одного, заздрити, замишляти лихе? Облишмо це; давайте всі потиснемо один одному руки; ні, давайте стиснемося в єдине ціле, вичавимо себе до останку в єдину сутність добра і злагоди.
Якби я міг розминати той спермацет вічно! Адже я не раз переконувався в тому, що людині завжди доводиться принижувати чи принаймні переміщати своє уявлення про можливе щастя, вміщуючи його не у сферах розуму чи уяви, а у своїй дружині, будинку, ліжку, столі, екіпажі, у своєму домашньому вогнищі чи у своїй країні; тепер, коли я все це збагнув, я ладен розминати спермацет вічно. У нічних видіннях я бачив довгі ряди янголів у раю; вони стояли, зануривши руки в посудини із спермацетом.
* * *
Тепер, коли мова зайшла про спермацет, слід згадати деякі інші поняття, що стосуються підготовки китової туші до витоплення.
Насамперед це так званий «бурунець», який видобувають з найвужчої частини тулуба і товстих ділянок хвостового плавця. Це грудка сухожиль і м'язів, проте в ній також є трохи жиру. Відділивши «бурунець» від китової туші, його спершу розрубують на невеликі смуги, а потім вкидають у дробарку. Зовні ці смуги схожі на шматки беркширського мармуру.
«Родзиновим пудингом» називають окремі шматки китового м'яса, що немовби прилипли деінде до сальної ковдри і становлять чималу частину жирових запасів. Це дуже приємна на вигляд, апетитна, красива речовина. Як видно з її назви, вона має гарний яскравий колір — сліпучо-білий і золотавий з прожилками; вся вона поцяткована крапками яскраво-червоного і бузкового кольору. Рубінові родзинки на лимонному тлі. Всупереч здоровому глузду, важко втриматися, щоб його не скуштувати. Зізнаюся, одного разу я таки зробив це, сховавшись за фок-щоглою. Мабуть, так смакувала б королівська котлета із стегна Людовіка Товстого [314], за тієї умови, щоб його вбили в останній день ловів, а виноградники Шампані того року вродили особливо щедро.
Є й інша речовина, і дуже своєрідна, з якою доводиться мати справу під час роботи; але описати її, на мій погляд, досить важко. Її називають слизота, так прозвали її китобої, і такою вона, власне, і є насправді. Вона дуже глевка і драглиста; трапляється звичайно в діжках із спермацетом, після того як його довго розминали, а потім процідили. Гадаю, це просто склеєні докупи тонкі клаптики плівки, яка встеляє спермацетову кашалотову ємність зсередини.
Термін «покидь», власне, вигадали мисливці на справжнього кита; але часом його вживають і ті, хто полює кашалотів. Це темна клейка речовина, яку зішкрібають зі спини гренландського, або справжнього, кита і якою завжди рясно вкриті палуби тих мізерних суденець, що полюють на цього жалюгідного левіафана.
«Клешні». Власне, це слово не є суто китобійним терміном; але китобої вживають його в особливому значенні. Китова клешня — це коротка і тверда смуга жилуватої тканини, вирізана із хвостового стрижня; зазвичай вона має один дюйм у товщину, а щодо інших вимірів — вона завбільшки із залізну частину садової мотики. Коли її гострим краєчком проводять по залитій лоєм палубі, вона діє, як шкіряний шкребок, — і силою якоїсь магічної зваби тягне за собою весь бруд.
Проте для того, щоб дізнатися більше про всі ці складні питання, вам краще буде спуститись у «жирову комору» і детально розпитати всіх, кого там надибаєте. Це приміщення вже згадувалося раніше, як місце, куди складають смуги китової «ковдри», підрізаної і знятої з туші. Коли настає час розрубати сало, жирова комора перетворюється на справжній кошмар для будь-якого новачка, особливо вночі. Біля однієї стіни, ледь освітленої ліхтарем, звільняють місце для людей. Працюють, як правило, попарно: один із пікою та гаком, другий з лопатою. Китобійна піка схожа на абордажне знаряддя фрегата, яке зветься так само. Гак — це щось подібне до човнярського гака. Цим гаком матрос чіпляє шмат сала і намагається втримати його в рівновазі, поки корабель розгойдується і хилитається з боку в бік. Тим часом другий матрос, стоячи на цьому шматі сала і тримаючи лопату під прямим кутом, розрубує його просто в себе під ногами на вузькі смуги. Лопата нагострена так, як тільки може нагострити її точильний камінь; матроси працюють босоніж; сало, на якому стоїть матрос з лопатою, щомиті може вислизнути в нього з-під ніг, наче сани. І якщо він відчикрижить пальця на нозі собі чи своєму помічникові, тут великого дива не буде. Чи не так? У ветеранів жирової комори завжди бракує пальців на ногах.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу