Генрик Сенкевич - Потоп. Том I

Але вони не могли вийти, бо вже три години сиділи за столом, забавляючись келихами, і, можливо, навіть не помітили дзеленчання за вікном. Але коли прибулець увійшов у залу, з грудей усіх присутніх вирвався гучний вигук: «Переможець! Звитяжець приїхав!» І всі компанійці посхоплювалися зі своїх місць і стали підходити до нього з келихами. Пан Анджей узяв боки в руки і засміявся, побачивши, як гості радять собі в його оселі і повпивалися ще до його приїзду. Він сміявся все гучніше, бачачи, що гості спотикаються об крісла на своєму шляху, і концентруючись, рухаються зі серйозністю п’янички. Попереду інших виступав велетень пан Яромир Кокосінський, котрий Пипкою запечатує, вояк дуже знаменитий, із жахливим шрамом через чоло, око та щоку, з одним вусом коротшим, а другим довшим, поручник і приятель пана Кміцицa, «гідний компанієць», засуджений до втрати гідності і на горло в Смоленську за викрадення панночки, вбивство та підпал. Тепер його захищала від покарання війна і протекція пана Анджея, котрий був його ровесником, і їхні маєтки в Орші, поки пан свого не пропив, купалися в меді. Ступав він туди, тепер тримаючи двома руками діжку, заповнену дубняком. Слідом за ним ішов пан Раницький, гербом котрого був Сухекомнат 10 10 Сухекомнат – родовитий польський герб: на червоному тлі чорний мисливський ріг і золотий хрест, а нагорі – корона з трьома страусиними пір’їнами. , родом із Мстиславського воєводства, де був оголошений поза законом за вбивство двох протестантських шляхтичів. Одного в поєдинку зарубав, а другого без бою з рушниці застрелив. Імені собі не заробив, хоча величенький клапоть землі успадкував від своїх батьків. Війна також його від ката захищає. Забіяка він був, у двобої не знав собі рівних. Третім виступав Рекуць-Леліва, в котрому голубої крові не було, хіба ворогів. Та свою долю він і програв, і пропив. Уже три роки за паном Кміцицом волочився. За ними йшов четвертий, пан Углік, також смоленчанин, за вироком трибуналу мав бути вже давно страчений. Пан Анджей його захищав, бо той чудово грав на чекані 11 11 Чекан – старовинний народний дерев’яний духовий інструмент, видозміна флейти. . Крім них, ще був пан Кульвець-Гіпокентавр, такий самий на зріст, як і пан Кокосінський, а силою, може, навіть і перевершував його. І Зенд, кавалькатор 12 12 Кавалькатор – професійний тренер коней для верхової їзди. , котрий звірів й усіляке птаство приборкувати вмів, чоловік темного походження, хоча й шляхтичем курляндським себе називав. Не маючи маєтку, об’їжджав панові Кміцицу коней, з того й жив.

Усі вони оточили усміхненого пана Анджея. Пан Кокосінський підняв келих і заспівав:

Інші повторили це хором, після цього пан Кокосінський вручив панові Кміцицу келих, а йому самому інший кухоль відразу ж подав Зенд.

Пан Анджей і собі підняв кухоль і вигукнув:

– За здоров’я моєї дівчини!

– Слава! Слава! – відізвалися всі голоси, аж вікна затремтіли в свинцевих рамах.

– Слава! Мине траур, буде весілля!

Питання посипалися, як горох:

– А яка вона із себе? Гей, Яндрусю! Дуже гарна? Чи така, як ви собі уявляли? Знайдеться ще одна така ж в Орші?

– В Орші? – залементував пан Кміциц. – Димарі порівняно з нею нашими оршанськими панночками затикати… Достобіса! Та другої такої немає в усьому світі!

– Саме такої для вас ми й хотіли! – зауважив пан Раницький. – Ну, й коли весілля?

– Як тільки скінчиться траур.

– А щоб його з тим трауром! Діти не народжуються чорними, лише білими!

– Якщо буде весілля, то й трауру настане кінець. Різко, Яндрусю!

– Різко, Яндрусю! – підтримали.

– Уже там хорунжата оршанські затужили з неба на землю! – крикнув пан Кокосінський.

– Не можна змушувати чекати небожат!

– Шановні панове, – сказав тоненьким голосочком пан Рекуць-Леліва, – я на тому весіллі всіх переп’ю!

– Мої любі друзі, – відповів їм пан Анджей, – дайте мені спокій, або краще сказати: йдіть під сто чортів, дайте ж мені по своєму будинку роздивитися!

– Це даремно! – пояснив пан Углік. – Завтра зробите оглядини, а зараз час до столу. Бо там ще кілька карафок із повними животами стоїть.

– Ми тут замість вас оглядини справили. Золоте яблуко цей Любич! – зронив пан Раницький.

– Стайня добра! – вигукнув Зенд. – Є два бахмати, дві гусарські передні, пара жемайтійців і пара калмиків, і всього по парі, як і очей в голові. Стаднину 13 13 Стаднина – осередок, де вирощують або розводять коней, який міститься при стайні й є частиною господарки. завтра оглянемо.