Панас Мирный - День на пастiвнику

Василева мати купила його за копу з шагом у захожого цiсарця, аби тiльки добре учився ©© син. Який то був радiсний час у життi Василевому!

Цiлiсiнький той день бiгав вiн по всiй у лицi i хвалився знайомим i незнайомим хлоп'ятам, яку-то мати йому обнову купила. Новенький, бiленький, гострий, як бритва, вiн усiм у дивовижу дався; усi ним не надивляться, не налюбуються. Як гарно складаблищить? Усього тебе, як у дзеркалi, видно. Василь спершу не знав, де його i подiти; то заховазав'яже у пазусi. Назнарошне для сього i нитку держав i зав'язував аж коло серця. "Занову ситце на кiлочку!" — казала мати, радiючи синовiй одрадi. I справдi, пройшов тиждень-другий — блискуча сталь потемнiла, ручка закалялася, i, хоч другi хлопцi не переставали заритися, Василь уже придивився, привик до його; уже i в пазусi не ховав, а в кишенi; уже i вищербив, i в хлiб замазав. Часто, щоб не кусати сухенького окрайця, Василь рiзав ним хлiб на невеличкi шматочки. Тепер ото i ящiрку поров ним: слизький жир лиснiв на кiнцi, щось жовтогаряче прилипло до щербини.

— Що се ти робиш? — спитав удруге Грицько.

— Хiба не бач? — одказав понуро Василь i шпигонув ножиком у одрубаний край хвоста: гострий його кiнчик вамотався-затiпався.

I Грицько, i Iвась разом струснулись, сплюнули.

— Господи! i бадляпромовив Iвась.

— То що? вiн же витреться, — спокiйно вiдказав Василь.

Хлопцi знову сплюнули.

— А дивись, дивись, якi гарнi хрящики, та як ловко уляглися, мов квiточки, — казав Василь, довбаючись у хвостику ножем.

Його сiрi очi блищали, у ©х свiтилася глибока думка; вона скрашала його оливкувате лице з широкими скулами, з гулястим носом, з широким ротом, його круглу попельнасту голову, його постать широку-розвалькувату, короткошию, мов аж сутулу. I Грицько, i Iвась, стоячи бiля його, виглядали такими вродливими, тiльки то була врода лиця, краса зоколу, а не та такраса задумано© голови, котра вiддаглибокi, розумнi думки.

— Ходiмо, Iване, хай йому бiс! — сказав Грицько, ще раз сплюнувши. — Ми прийшли за ним його кликати ©сти, тепер хай вiн до нас i не доторкахай оту ящiрку злопа.

Грицько пiшов, Iвась стояв i боязко дивився на те, що робив Василь.

Кожен раз, як той штрикав ножиком у хвостик, по його лицi пробiгали уразливi смуги i гидливо кривили рота. Василь робив сво — Та покинь, Василю! — сказав Iвась.

— А ти чого пристав? — скрикнув Василь. — Той пiшов, iди i ти за ним! — Вiн ще на Грицька розсердився, а тут i цей до©да. Його сiрi очi вип'ялись, мов хотiли вискочити з лоба.

— Не займай його, Iване, — гукнув з-за чорнобилi Грицько, — iди сюди. Ти ж бачиш, який вiн розумний та письменний, — ящiрок уже рiже. Мати як почуто на увесь свiт оповiстить.- I Грицько у©дливо зареготався.

— Грицьку! Я тебе не займаю, не руш i мене, — покiйно i твердо вiдказав Василь i, кинувши все з рук, повернувся до чорнобилi лицем; воно у його стало аж муре, однi сiрi очi, як у кота, горiли аж зеленим огнем.

— Чого ви до мене прийшли? — скрикнув вiн. — Кликав я вас? Ви там собi що не робили — я не йшов пiдглядати, не мiшайтеся i до мене!

Iвась порвався не йти, а бiгти, — такий грiзний та страшний стояв коло його Василь; за Iвасем, регочучи, побiг i Грицько.

— Хай тобi бiс! Зоставайся з свона борщ понеси — подяку Здоровенна грудка землi прошумiла над його головою.

Грицько, прихилившись, подрав чимдуж далi.

— Проклятий москальчук! — жалiвся вiн Iвасевi. — Не одхилися я — мабуть, убив би: отакою грудомахою попер, повз ухо так i продзижчала. Пiдожди ж ти менi! — i вiн посварився кулаком.

— Що ти йому зробиш, такому здоровковi? — сказав Iвась.

— Хто здоровий? Вiн? — скрикнув Грицько. — Здоровий, як бугай, а трусливий, як запопросю Педченка, — украду уже в батька тютюну на люльку, як тiльки дам, то так накладе йому боки, що тiльки держись!

— Чуне жени його нi овець, нi телят. Коли ж так, — хай сам, чортiв цвик, гоне, а то звик панувати…

— Менi, Грицьку, вже ©сти хочеться, — сказав Iвась i напрямився до балочки, де пiд лихою сiрячиною лежала торба з харчю. Iван порився у торбi, витяг чималий шматок хлiба, невеличку тараньку i, зайшовши у тiнь, пiд бурту, почав тараню чистити. Грицько пiдiйшов до брата.

— Давай усю тараню по©мо, — сказав Грицько, — йому нiчого не зоставимо.

— Нехай йому з його таранею, — одказав Iвась.

— Ну, так заховаймо де. весело заграли, вiн мерщiй схопився i побiг переховувати торбу.

Поки Iвась чистив тараню, Грицько носився з торбою, хотiв заховати у бур'янi — видно, намiрявся занести аж в осоку до озера — та роздумав.

— Годi тобi носиться з нею, iди вже ©сти! — гукнув на його Iвась.