Люсі Монтгомері: Діти з Долини Райдуг

— Хай вони швидше приходять до мене в гості. Скажіть їм, що таріль із пончиками завжди чекає на них.

— О, за вечерею вони вже планували виправу до вас. Невдовзі діти прийдуть, але спершу мусять як слід надолужити все пропущене в школі. А двійнята цього року братимуть уроки музики.

— Надіюся, не в методистської паніматки? — занепокоїлася панна Корнелія.

— Ні, у Розмарі Вест. Я вже домовилася з нею вчора. Вона дуже вродлива дівчина.

— Так, Розмарі непогано тримається, хоча вже й не юнка.

— Про мене, вона чарівна, хоч я ніколи не могла познайомитися з нею ближче. Їхній дім так далеко стоїть від села, і вона, окрім церкви, ніде не буває.

— Люди люблять Розмарі Вест, хоч і не можуть її збагнути, — мовила панна Корнелія, мимохіть висловлюючи комплімент чарівній Розмарі. — Еллен завжди тримала її під закаблуком — утискала, проте й потурала багатьом сестриним примхам. Розмарі колись була заручена — з молодим Мартіном Крофордом. Його корабель розбився на Островах Мадлен і вся команда потонула. Розмарі тоді мала сімнадцять років — зовсім дитя — але після того вже не оговталася. Коли мати вмерла, вони з Еллен лишилися самі на світі. До англіканської церкви в Лобриджі їм зрідка вдається поїхати, а Еллен, як я розумію, проти того, щоб часто ходити до пресвітеріан. Хоча до методистів, дякувати Богу, вона взагалі не ходить. Еллен і Розмарі доволі заможні, тож Розмарі не має потреби давати уроки музики для заробітку — вона просто любить учителювати. Вони, до речі, дальні родички Леслі. А ви не знаєте, Форди приїдуть цього літа в Чотири Вітри?

— Ні. Вони збираються на рік до Японії — там відбувається дія нового роману Оуена. Це вперше, відколи ми оселилися в Інглсайді, любий Дім Мрії проведе літо на самоті.

— Оуен Форд міг би знайти собі годящу тему для твору в Канаді, замість тягти дружину й невинних дітей у поганську країну, таку як Японія, — буркнула панна Корнелія. — Найкращий його роман — «Книга життя капітана Джима», а сюжет для нього він відшукав тут, у Чотирьох Вітрах.

— То ж капітан Джим надав йому матеріал — а він зібрав його по всьому світі. Та, як на мене, усі Оуенові книжки дуже добрі.

— Еге ж, вони некепські. Я постановила собі читати все, що він напише, хоч і вважаю, Енн, рибонько, що романи — то нечестива справа. А про цей задум із Японією я скажу йому все, що думаю, повірте мені. Невже він хоче, щоб Кеннет і Персіс навернулися в поганство?

І з цим риторичним висновком панна Корнелія рушила геть. Сьюзен подалася вкладати Ріллу, а Енн сиділа на ґанку, доки в небі замерехтіли зорі, і снувала невпинні, щасливі мрії, укотре відкриваючи для себе сріблисту розкіш місячного сяйва понад гаванню Чотирьох Вітрів.

Удень інглсайдські дітлахи часто бавилися на трав’янистих зелених галявинах у кленовім гаю між домом і ставом Глена Святої Марії, та для вечірніх розваг не існувало місця кращого, ніж видолинок за гаєм. То була романтична господа чарів і мрій. Якось, сидячи при вікні на горищі, крізь пелену післягрозового літнього надвечір’я вони побачили над видолинком барвисту райдугу, один кінець якої мовби тонув у ставку.

— Назвімо наше місце Долиною Райдуг, — запропонував ошелешений красою Волтер, і відтак видолинок дістав собі ім’я.

Поза Долиною Райдуг вітер міг бути збитошний і галасливий, але в ній завжди віяв тихенько. Виткі, вузькі, звабливі стежини шугали там і тут між коріння старезних ялин, укутаного моховитими подушками. Окрім ялин, витанцьовували там і дикі вишні, щовесни всипані білим серпанком ніжного квіту. Брунатний потічок ніс попри них свої води аж із самого села. Гленські будинки, на щастя, стояли далеко — хіба над видолинком стриміла перехняблена, покинута халупа, яку називали «старим домом Бейлі». Багато літ він стояв незаселений, проте кам’яна огорожа, густо поросла травою, понині оточувала його старий сад, де юні Блайти збирали фіалки, стокротки й червневі лілеї, що досі квітнули в пору, визначену природою. Здебільшого ж той сад повнився заростями кмину, який, гойдаючись попід вітром у сяйві місячних вечорів, нагадував пінне море.

На південь від видолинка лежав ставок, а безмежні простори за ним тонули в темно-фіолетових лісах — усі, крім дальнього пагорба, де понад затокою й долиною самотньо височів сірий фермерський дім. І, хоч Долина Райдуг лежала неподалік від села, у ній учувався дух безлюдного пралісу, який так захоплював інглсайдських дітей.