Люсі Монтгомері - Діти з Долини Райдуг

― Та звісно ж, пані Блайт, дорогенька, — притакнула Сьюзен, — усяка справжня жінка любить слухати чужі новини. Мені й самій цікаво знати, кого обере Мілісент Дрю. Я жениха ніколи не мала — а надто двох — але тепер мені то байдуже. Бути старою панною не так прикро, коли звикнеш до цього. А зачіска Мілісент мені завжди нагадує мітлу — та чоловікам до того, певне, і діла нема.

― Вони бачать лише її гарненьке, лукаве, звабне личко, Сьюзен.

― Може, і так, пані Блайт, дорогенька. Краса — то омана, а врода — марнота [1] Біблія, Прип… 31:30, цит. за пер. І. Огієнка (тут і далі — прим. перекл.). . Так сказано у Святому Письмі, але я хотіла б сама в тому впевнитися, якби такий був задум Господній. Авжеж, усі ми станемо вродливі на небесах, та що доброго буде нам із цього тоді? До речі, щодо пліток, пані Блайт, дорогенька: подейкують, що пані Міллер із-над затоки тиждень тому намагалась повіситися.

― Та що ви кажете, Сьюзен!

― Не хвилюйтеся, пані Блайт, дорогенька. Нічого їй не вдалося. Та я не можу судити її за намір, бо ж Гаррісон Міллер — страхітливий чоловік. Проте з її боку то було немудро — вішатися й давати йому змогу запопасти іншу молодичку. Я собі, пані Блайт, дорогенька, замість вішатися, спробувала б довести його, щоби сам у зашморг поліз. Хоч я ніколи не схвалювала чужих самогубств, попри всякі обставини, можете бути певні.

― Та що там сталося із Гаррісоном Міллером? — жваво озвалася Енн. — Він завжди доводить когось до крайнощів.

― Дехто називає це релігійністю, а дехто — ослячою впертістю, даруйте на слові, пані Блайт, дорогенька. Тільки щодо Гаррісона — хтозна, що воно й таке. Часом він гарчить на всіх, бо думає, що йому судилася вічна кара Господня. А тоді раптом каже, що то все байдуже, і напивається. Я так собі гадаю, що він на цвіту прибитий. У їхній родині це незрідка стається. Його дід був здурів — усе бачив довкола велетенських чорних павучиськ. Вони, мовляв, по ньому повзали й теліпалися в повітрі. Надіюся, я ніколи не збожеволію, пані Блайт дорогенька… та певно, що ні, бо серед Бейкерів такого не траплялося. Однак, якщо премудрим Провидінням судився мені цей жереб, я сподіваюся, що павуків собі не уявлятиму — я їх терпіти не можу. Що ж до пані Міллер — то я й не знаю, чи вона заслуговує на співчуття. Вона, подейкують, віддалася за Гаррісона тільки на зло Річардові Тейлору. Цікавий привід для заміжжя, га? Та звісно, я не можу судити про справи матримоніальні, пані Блайт, дорогенька. А онде й Корнелія Брайант коло воріт — отож я вкладу нашого благословенного смаглявого хлопчика й принесу в’язання.

― А де ж решта дітей? — запитала панна Корнелія, коли стихли вітання: сердечні з її боку, палкі з боку Енн і погідно-стримані з боку Сьюзен.

― Ширлі спить, а Джем, Волтер і двійнята — у своїй любій Долині Райдуг, — мовила Енн. — Бачте, вони щойно сьогодні повернулися додому. Ледь устигли повечеряти, як і кинулись до свого видолинку. То наймиліше їхнє місце на світі — краще навіть за кленовий гай.

― Боюся, чи не занадто сильно вони його люблять, — похмуро буркнула Сьюзен. — Маленький Джем сказав був недавно, що по смерті волів би опинитися в Долині Райдуг, а не на небесах, і то виглядало непоштиво.

― Та вони, певно, і в Ейвонлі добре провели час, — відказала панна Корнелія.

― О, пречудово. Марілла так їх розпещує. Надто Джема — у її очах він не здатен на жодну шкоду.

― Панна Катберт уже, либонь, геть постаріла, — зітхнула панна Корнелія, беручись до в’язання, щоб не відставати від Сьюзен — бо ж панна Корнелія стояла на тім, що жінка, чиї руки зайняті роботою, незмінно має перевагу проти жінки, що сидить без діла.

― Маріллі вісімдесят п’ять, — зітхнула Енн, — і коси в неї тепер білосніжні. Проте зір, як не дивно, ліпший, ніж у шістдесят років.

― Хай там як, рибонько, а я рада, що ви знову тут. Без вас мені було так сумно… хоч у Глені й не занудьгуєш, повірте мені. А щодо церковного життя — то я й не пригадаю, коли ще в нас була така насичена весна. Енн, рибонько, ми нарешті маємо собі пастора!

― Його звуть превелебний Джон-Нокс Мередіт, пані Блайт, дорогенька, — озвалася Сьюзен із рішучим наміром не дати панні Корнелії переказати всі новини самотужки.

― Він добрий чоловік? — поцікавилася Енн.

Панна Корнелія зітхнула, а Сьюзен тяжко застогнала.

― О, так, він добрий, якщо вже на те — дуже приємний, освічений і духовний. Але… ох, Енн, рибонько, у нього ж геть немає практичного глузду!