Едґар По - Mellonta Tauta

Редакторові «Ледіз бук»

Маю честь надіслати для Вашого журналу матеріал, який Ви, сподіваюся, зможете розібрати краще, ніж це вдалося мені. Це переклад, виконаний моїм другом Мартіном Ван Бюрен Мевісом [2] Мартін Ван Бюрен Мевіс – вигадане ім’я, контамінація перекрученого прізвища американського спірита Ендрю Джексона Девіса (1826–1910) та імені Мартіна Ван Бюрена, президента США. (котрого часом називають «пророком із Покіпсі [3] Покіпсі – американське місто, в якому на спірита Ендрю Джексона Девіса начебто зійшов дар яснобачення. ») з дивного рукопису, якого я знайшов десь рік тому в щільно закоркованій пляшці, що плавала у водах Mare Tenebrarum [4] Моря мороку (лат.) . , моря, чудово описаного нубійським географом, але в наш час відвідуваного рідко, хіба що трансценденталістами та шукачами химер.

Відданий Вам

Борт повітряного корабля «Жайворонок»

1 квітня 2848 р.

Так от, мій любий друже, доведеться вам, за гріхи ваші, зазнати мук читання довгого, просторікуватого листа. Скажу відверто: я збираюсь покарати вас за всі ваші неподобства; дозволю собі бути скількимога нудотною, непослідовною, безладною нечемою. До того ж я тут ув’язнена в бридкій повітряній кулі разом із сотнею чи двома лобурів, яких прирекли на приємну розвагу – подорож (дивне ж уявлення мають про приємність деякі люди!), і не матиму жодної нагоди торкнутися terra firma [5] Твердої землі (лат.) . принаймні протягом місяця. Нема з ким поговорити. Нема чого робити. А коли людині нема чого робити, тоді саме й час писати листи до друзів. Тепер ви розумієте, чому я раптом надумала писати цього листа: авжеж, через мою ennui [6] Нудьгу (фр.) . і через ваші гріхи. Чіпляйте ж на ніс свої окуляри і приготуйтеся добряче понудьгувати. Я збираюсь писати до вас щодня впродовж усієї цієї осоружної подорожі.

Е-хе-хе! Коли ж то нарешті до людської черепної коробки завітає яке-небудь Відкриття? Невже нам довіку терпіти ці повітряні кулі, з усім роєм їхніх невигід? Невже ніхто не вигадає нового, скорішого засобу пересування? Такий от поступ підтюпцем, на мою думку, коли й кращий від достеменних тортур, то лиш трошечки. Слово честі, за годину після того як вирушили з дому, ми подолали не більше ста миль. Нас переганяли навіть пташки – принаймні деякі з них. Запевняю вас, я аж ніяк не перебільшую. Наш рух уперед, безперечно, здається повільнішим, ніж насправді: адже навколо нема предметів, які б допомогли оцінити нашу швидкість, а по-друге, ми линемо за вітром. Звичайно, коли зустрічаємо іншу повітряну кулю, з’являється нагода відчути наш літ, і тоді, слід сказати, все виглядає не так уже кепсько. Що вже я звична до цього способу пересування, а все одно не можу побороти якогось наче запаморочення кожного разу, коли якусь кулю проносить просто над нашою головою: мені здається, ніби на нас нападає гігантський хижий птах і от-от понесе нас кудись у пазурях. От сьогодні на світанку над нами пролетіла одна, та так низько, що зачепила своїм якірним тросом мотузяну сітку, якою обплетено нашу гондолу; тож ми неабияк похвилювались. Капітан сказав, що якби цей кіш було зроблено з мішурної «шовкової» линви, як п’ятсот чи тисячу років тому, ми неминуче зазнали б аварії. Він пояснив мені, що «шовк» той виробляли з волокна, яке добували з нутрощів певної породи черваків. А ту черву дбайливо вигодовували шовковицею – то така плодова рослина, схожа на кавун, – і коли черваки набирали досить тіла, їх перемелювали у млині. Одержану таким чином масу, яка в первісному стані звалася папірус, згодом іще піддавали різноманітній обробці, і врешті вона ставала «шовком». Як це не дивно, але колись його вважали розкішним матеріалом для жіночого одягу! Балони повітряних куль також найчастіше виготовляли з «шовку». Куди, здається, кращий гатунок матеріалу пізніше стали видобувати з оплодня насінин рослини, що має вульгарну назву euphorbium, а в ті часи ботаніки називали її молочаєм. Так от цьому гатункові шовку дали наукове визначення «шовк-бакінгем» – завдяки його дивовижній тривкості; звичайно його просочували розчином каучука – ця речовина, дуже подібна до гутаперчі, широко використовується й зараз. А каучук цей часом називали ще індійською гумою, або «гумою мовчання», хоч сам він, по-моєму, належить до родини лишайників. Ніколи не кажіть мені більше, буцімто я в душі зовсім не археолог.