Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Ноемія прийшла до неї у школу навчатися кулінарного мистецтва, коли вже була заручена: наречений хотів, щоб його дружина добре готувала. Її майбутній чоловік був той іще сноб, вважав себе вихідцем із вищих кіл, знавцем кіно та літератури і неабияким ерудитом. Він міг цитувати напам’ять твори різних авторів, про все мав власну критичну думку, словом, такий собі геній, який купався у променях слави серед книжкових полиць. А ще вважав, що молода господиня повинна опанувати мистецтво національної кулінарії чи принаймні знати, як підступитись до ватапи та каруру: «Ця міщанка ще пролетаризується». Ноемії ця ідея видалася потішною й вона записалася до школи «Смак і Мистецтво».

Їй, уродженці багатого аристократичного сімейства Ґрасів, видавалося дуже оригінальним бути нареченою такого рафінованого інтелігента. Однак іще оригінальнішим їй здався нахаба Гульвіса з мрійливим, проте лукавим поглядом. Коли аристократичне сімейство і багатообіцяючий геній схаменулися, Ноемія вже встигла де в чому повправлятися з Гульвісою у будинку розпусти Амарилдес. Який же галас здійнявся тоді, і ясно, що до добра він довести не міг. На щастя, розважливість та здоровий глузд нареченого були сильніші за раптову слабкість дівчини; він залагодив ситуацію, як істинний дипломат: нерозважливо було втрачати достоту золоту жилу через якісь невинні витівки. Одначе його добрих намірів і прагнення дійти компромісу та мирно залагодити те непорозуміння було недостатньо, бо Ноемія, пізнавши небачених досі насолод у ліжку, не захотіла, щоб її «легковажна пригода» коли-небудь закінчувалася. Хай під три чорти йде вся її аристократична сім’я разом із невдахою-нареченим, єдине чого жадала Ноемія — втекти з Гульвісою світ за очі. Але цього аж ніяк не хотів Гульвіса. Коли про його пригоду почали пліткувати геть усі, а дона Флор у нападі люті, що з нею траплялося досить рідко, зажадала від нього негайного вибору — вона чи та паскуда, — Гульвіса, не довго думаючи, повернув Ноемію нареченому. Той естет і сноб став для неї ще особливіший, відколи вона оздобила рогами всі його таланти — воістину неповторний екземпляр, де ще такого знайдеш?

«Це все лише задля розваги!» — вкотре сказав їй Гульвіса, коли, доведена до відчаю, дона Флор зажадала, щоб він нарешті вирішив це питання раз і назавжди. Він і на думці не мав тікати з Ноемією, тією навіженою кокеткою. «О, то ще та шльондра, ще й брехуха, яких іще треба пошукати», — заявив він.

Чого ж домагаються всі оті цокотухи? Якого милого дона Розилда, дона Динора, дона Енеїде, яка примчалася сюди зі свого комфортного дому на Шаме-Шаме, та й інші розумниці весь час скімлять тут, біля неї, ніби змовилися? Нащо їм усім тицяти доні Флор у лице невірністю Гульвіси, переконуючи, що гіршого чоловіка годі було й знайти? Хіба ж не отримала вона найкращого підтвердження його любові та відданості? Хіба він обрав не її, а ту елегантну і вишукану багатійку Ноемію, з власним особняком у Ґрасі, чековими книжками та банківським рахунком — як багато дісталось би Гульвісі за того царювання — автомобіль із шофером, коштовності, парфуми, дороге вбрання з Ріо? Одначе з ким він залишився, кому віддав перевагу, коли постав перед вибором? І не помогли їй усі ті чекові книжки, розкоші, автомобіль, що всюди возив би його, одяганки з Ріо, паризькі парфуми, вишукані вислови — mon chéri, mon petit coco, merde, quelle merde [35] Мій милий, моє любе курчатко, лайно, яке ж лайно! ( франц .). , що так часто лунали у вищих колах Баїї.

Гульвіса не зважав ані на втрачену невинність дівиці, ні на численні благання: «Та я ж заради тебе знехтувала своєю честю», ні на погрози: «От побачиш, мій батько з-під землі тебе дістане і кине за ґрати», — ніщо не вплинуло на вибір Гульвіси. «Як тобі взагалі могло в голову таке прийти, щоб я та й проміняв тебе на ту шльондру?..» І сповна подбавши про роги для нареченого Ноемії, він віддався любощам зі своєю дружиною. Ох, яка то була ніч, ніч прощення й любові! «Всі вони тільки для розваги, а люблю я лише тебе, Флор, моя базилікова квітко…»

А за словами тих торохтійок Гульвіса був гірший за найгірших у світі чоловіків, а дона Флор — найнещасніша дружина. Тому не годиться їй плакати і сумувати, а слід Богу дякувати за те, що він вчасно звільнив її від тяжкої долі. Попри те, вони співчували доні Флор, бо знали її добре серце, і лише дона Розилда вимагала, щоб донька раділа такому раптовому святу в їхній родині — смерті того негідника Гульвіси. Та хай там як, він був її чоловіком. І все одно її величезна жалоба, глибока скорбота і безпросвітна туга, її закам’яніле розгублене обличчя, її відсутній погляд, звернений у глибини спогадів, — усе це було неприйнятно для тих обмежених пліткарок.