Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Раптом, немов відчувши та зрозумівши наміри дони Норми, немовля прокинулось і заплакало. Діонісія розщепнула мереживний пеньюар, зручніше пригорнула маля і приклала його до грудей. Вона слухала гостю мовчки, немов зважувала кожен її аргумент. Дона Норма змалювала їй світле майбутнє сина, який зростатиме, оточений комфортом та ласкою, не знаючи біди. Звісно, якій матері буде легко розлучитися з сином, але тільки егоїстка здатна приректи своє дитя на злидні й убоге животіння, коли хороша і добра жінка готова… Дона Флор була саме така: добродушна та щиросердна, кращу навряд чи знайдеш. Діонісія міцно пригорнула вже сите немовля. Повернувшись до вікна, де стояв Жоау Алвес, вона заговорила до нього, ігноруючи жінок, наче вони і не варті були відповіді:

— Бачите, сеу Жоау, як вони ставляться до бідняків? Ця ось, — вона кивком вказала на дону Флор, — сама народити не може, дала бозна-яку обітницю, довідалася, що Діонісія де Ошоссі, у якої здоров’я більше, ніж грошей, народила синочка і сказала своїй подрузі: «Ходімо поговоримо з нею… Ця злидарка ще нам дякуватиме…»

Дона Норма спробувала втрутитися:

— Ні-ні, ви несправедливі до нас…

Непохитним, спокійним голосом, пронизаним болем і материнською гіркотою, мулатка продовжувала:

— Їй забракло сміливості прийти і говорити самій, тому вона завбачливо обрала твою куму, щоб та замовила за неї слівце, була її посередницею. «А знайдімо ту Діонісію, кажуть, її маля здорове і гарне, з нього буде першокласний падре, а та його голодранна мати, от побачиш, віддасть його без єдиного слова, ще й радітиме, що спекалася. А як не віддасть, то та іще дурепа і негідниця, не дивно, що вона не здатна бути ніким, крім хвойди». Отак вони мені тут усе пояснювали, ви й самі чули, сеу Жоау. Вони впевнені, що убогий означає безсердечний, і раз у мене таке нікчемне життя, то яке я маю право виховувати дітей, хай навіть власних…

Дона Норма знову спробувала втрутитися:

— Не кажіть так…

Маля перестало смоктати, смачно відригнуло, й Діонісія встала з ліжка, тримаючи його на руках. Вона випросталась у всій своїй лютій красі величної королеви. Продовжуючи говорити, мулатка неквапливо клопоталася дитиною: помила в емальованій мисці, прибрала брудну пелюшку, присипала тальком і одягла в пропахлу лавандою сорочечку.

— Але вони звернулися не за адресою, я з тих жінок, які здатні виховати своїх дітей так, щоб люди їх поважали, тому не потребую їхньої милості. Нехай він не стане падре, нехай навіть стане злодієм, усяко може статися, але виховувати його буду я, і саме так, як вважатиму за потрібне. Він іще стане ватажком нашого кварталу і з ним ніхто не посміє жартувати, я не віддам його якісь там багачці, яка навіть зусиль не доклала, щоб народити…

Вона всміхнулася дитятку й лагідно звернулася до нього:

— А головне, у тебе є батько, який про тебе подбає.

Почувши це, дона Флор не втрималася; несподівано посміливішавши, вона відчайдушно закричала:

— От тільки його батько — це мій чоловік… Не потрібен мені ваш син, мені потрібен син мого чоловіка… Ви не мали права народжувати йому дитину, хочете з ним волочитися — волочіться, але право на дитину мого чоловіка маю тільки я…

Діонісія похитнулася, ніби їй вліпили добрячого ляпаса:

— Тобто, ви хочете сказати, що він із вами одружений?.. Справді одружений?

Полегшивши цим дивним спалахом люті свою згорьовану душу, дона Флор знову знітилася і безнадійним тоном промовила:

— Так, уже три роки одружений… Пробачте мені, насправді саме через це я вирішила виховати малюка як власного сина, якщо вже сама не здатна народити своєму чоловікові дитину… Одначе тепер я розумію, що правда ваша, пані, виховувати дитину повинна його мати… Та й до чого б призвело моє виховання? Я прийшла тільки тому, що занадто люблю свого чоловіка і боюся, що він покине мене і піде до дитини. Ось чому я прийшла. Та коли вас побачила, зрозуміла, що — з сином чи без нього — він усе одно ніколи вас не покине, пані…

— Ніяка я не пані, я звичайна жінка. Але клянуся здоров’ям мого сина, якби я знала, що Валдоміро одружений, то нізащо не народила б йому сина і взагалі не підтримувала би з ним стосунків, хоча мала намір покинути своє ремесло, оселитись у будиночку і жити з ним, як щасливе подружжя…

Вона закінчувала вдягати дитину. Дона Норма підібрала рушник, атмосфера в кімнаті дещо потепліла.

— Клянуся вам, Валдоміро — мій чоловік, — прошепотіла дона Флор, — усі про це знають…