Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

— Погляньте, кого я бачу! Нехай Господь благословить вас, люба кумонько дона Нормо… А як ся має сеу Зе Сампайо? Перекажіть, що я днями зайду до нього в магазин купити кілька пар взуття для хлопців…

Дітлахи обступили подруг, дона Норма підготувалася, в її руках умить з’явився пакунок із цукерками. Жоау Алвес свиснув і мерщій підбігло ще кілька шибеників, а серед них маленький мулатик рочків чотирьох-п’яти. Негр погладив його по голівці:

— Попроси благословення в своєї хрещеної, капоснику…

Дона Норма поблагословила малого і дала йому монетку на десять тостао. Негр поцікавився, яким добрим вітром занесло сюди його куму.

— Що ж, куме, річ у тім, що я хочу попросити вас посприяти в одній дуже делікатній справі.

— Не для моїх шкарубких рук оті ваші делікатні справи…

— Ні ні, я маю на увазі, що ця справа повинна залишитися між нами.

— А тут ніде правди діти: патякати і пліткувати — це не про мене. Слухаю вас, кумонько…

— Чи знаєте ви, куме, таку собі Діонісію? Не впевнена, але чула, що вона живе десь тут.

— І в ласкавої пані є до неї якась справа?

— Особисто в мене немає. А ось у моєї подруги…

Жоау Алвес обміряв дону Флор поглядом з ніг до голови.

— Маєте справу до Діонісії де Ошоссі?

— Мабуть, до неї… Чула, вона дуже гарненька.

Жоау Алвес почухав свою кучеряву потилицю:

— Гарненька? Жартуєте? Ви звісно, кумонько, вибачайте, але вам слід добирати точніші слова. Гарненькою може бути будь-яка білошкіра панянка, але не мулатка, та ще й такого ґатунку як Діонісія. Таких красунь, як вона, у всьому світі з десяток — не більше, та й то треба ще добряче пошукати…

— Це ж та, що недавно народила?

— Точно, тоді вам і справді до неї. Її маля допіру народилося, вона ще навіть до роботи не повернулась…

Дона Флор нарешті спромоглась поцікавитись:

— І яка ж у неї робота?

Жоау Алвес знову окинув її поглядом, але цього разу дещо презирливо, він вочевидь був вражений таким її невіглаством:

— Вона повія, сеньйоро, це її основний заробіток.

Дона Норма не хотіла відволікатися від суті їхньої справи:

— Я так розумію, ви добре з нею знайомі, то чи не скажете, куме, де вона живе?

— А як же мені її не знати, кумонько? А живе вона зовсім поруч, тут, на Масіеле.

— А чи могли би ви, куме, провести нас, моя подруга хоче з нею поговорити, домовитися про одну справу…

Жоау Алвес ще раз пильно оглянув дону Флор і почухав потилицю, ніби все це видавалося йому підозрілим та сумнівним:

— Кумонько, а чом би їй самій не піти туди? Я покажу, в якому будинку живе Діонісія.

— Куме, будьте джентльменом. Невже ви дозволите, щоб жінка без належного супроводу блукала цим кварталом? А раптом до неї якийсь нахаба причепиться…

Ніхто не сумнівався у шляхетності Жоау Алвеса.

— Що ж, я проведу вас, але запевняю, ніхто би вам і слівця кривого не мовив, у нас так не заведено…

Він підвівся і попросив похресників наглянути за ящиком зі щітками.

Жоау Алвес був стрункий, міцний негр років п’ятдесяти з гаком, у його кучерях уже де-не-де поблискувала сивина; на шиї він незмінно носив намисто божества ориша, червону та білу вервиці божества Шанґо і тільки усміхнені очі, обрамлені рясними зморщечками, видавали його пристрасть до кашаси. Підвівшись, Жоау мовив:

— Доно Нормо, дозвольте поцікавитись, а що за справа до Діо у цієї дівиці? — оте «дівиця» прозвучало доволі насмішкувато.

— Нічого поганого, куме…

— Питаю, бо якщо ви з якимись недобрими намірами, то за всієї поваги до вас, кумонько, — знаю, в якому я перед вами боргу, — я туди не піду… Та й нічого у вас не вийшло б: у неї просто всемогутній заступник. — Він торкнувся землі кінчиками пальців, звертаючись до божества — Оке аро Ошоссі ! Ніщо не заподіє їй зла, навіть нечестивий ебо буде безсилий і будь-яке відьомство обернеться проти того, хто його вчинить…

— Коли ви візьмете мене на Макумбу, куме? Ви ж знаєте, як я хочу побувати на кандомбле [33] Макумба (кандомбле) — афро-індіанський релігійний культ та обряд в Бразилії, що супроводжується танцями і піснями. … — це була давня незадоволена цікавість дони Норми.

Так, спілкуючись, вони ввійшли у квартал, де жила Діонісія. Суботні гульбища тривали до світанку, тому не дивно було, що в неділю вранці вулиці були такі порожні. Лише де-не-де на підвіконня спиралися жінки, та вони радше насолоджувалися красою недільного ранку, ніж виглядали чоловіків. Навколо панували тиша і спокій, усе було оповите невагомою, ніби аж церковною, благодаттю.