Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

А в чому провина сердешного дитяти, які гріхи воно спокутувало? Як можна залишити знедолене маля, плоть і кров її Гульвіси, її чоловіка, на поталу вулиці, голоду, серед злиднів і виразок Пелоуриньйо, без права на освіту та достойне життя. До того ж хіба доні Флор не страшно — а на це є всі підстави, — що Гульвіса залишиться з матір’ю дитини, щоб бути разом зі своїм рідним сином? Якщо ж дона Флор візьме цю дитину до себе, щоб виховувати його, як рідного, хіба ж не буде це найпереконливішим виявом і доказом її любові до чоловіка? Оте дитя, народжене іншою жінкою, назавжди здатне поєднати Гульвісу та Флор, і тоді зникнуть усі її побоювання і страхи щодо чоловіка.

І якщо вже на те пішло, завдяки турботі дони Флор у сім’ї ростиме здорова доглянута дитина, яка стане для Гульвіси джерелом постійної радості, і хто його знає, можливо, це пробудить у ньому відповідальність, змусить змінити спосіб життя, взятися за розум і раз назавжди забути про гру та жінок? Цілком можливо, так воно й буде, адже життєвих прикладів більш ніж достатньо.

Справді, більш ніж достатньо, захоплено підтримала її дона Норма: «Яка ж хитра та мудра ця ґринґо!». Дона Норма негайно посипала прикладами. Візьмімо хоча б азартного гравця й п’яницю доктора Сисеро Араужо з Санто-Амаро-да-Пуріфікасау. Його бідолашна дружина, дона Пекена, пройшла з ним сім кіл пекла. Проте коли вона народила дитину, доктор Сисеро перетворився на справді зразкового сім’янина. А сеу Мануел Ліма, який до безтями закохався в розпусницю… Ну гаразд… правду кажучи, дізнавшись про дитину, він був не в захваті, але поглянь лише, як він змінився, — одружився, став батьком і вірнішого чоловіка годі було знайти…

Словом, виходом із цієї безвиході — так вважала дона Жіза — було всиновити дитину, що в ній дона Флор вбачала таку загрозу своєму домашньому вогнищу; та дитина, мов за помахом чарівної палички, могла гарантувати їй упевненість, Гульвісину любов до неї і дати чоловікові шанс виправитися. Жаль, звісно, — думала дона Жіза, — той перевтілений Гульвіса позбудеться своєї чарівності, своєї загадковості та брутальної дотепності.

Доні Флор мов полуда з очей спала. Її личко сяяло радістю і не в змозі дібрати вдячних слів, вона кинулась обіймати мудру подругу. Вони склали докладний план дій, крок за кроком. А це було не так легко, як здавалося на перший погляд. Якби не дона Норма, дона Флор ніколи б не наважилася навідатися у квартал тих пропащих жінок, де витав дух «найбруднішої розпусти», як полюбляли писати в кримінальній хроніці, на пошуки Діонісії, щоб забрати у неї новонародженого сина й законно його всиновити, зареєструвавши в нотаріальній конторі зі свідками та відповідними записами. Як добра подруга дона Норма відразу ж запропонувала супроводжувати дону Флор. Їй давно вже хотілося на власні очі поглянути на цей квартал і його мешканок, а нагоди задовольнити цікавість досі не випадало.

— Хіба я можу відправити Флор саму в оте лігво розпусти? — докоряла вона Зе Сампайо, коли той, вражений і вкрай спантеличений, незграбно намагався відрадити її від цієї ідеї.

— Я вже не якесь там дурне дівчисько, а поважна доросла пані, ніхто не наважиться до мене клеїтися. — І розповіла про їхні плани Зе Сампайо, який більше не опирався настирливій дружині: — Ми вирушимо туди завтра вранці. Я піду буцімто для того, щоб відвідати свого похресника, онука Жоау Алвеса, а потім попрошу Жоау, щоб він відвів нас до тієї особи. Ти ж знаєш, Жоау — майстер капоейри [32] Капоейра — афро-бразильське бойове мистецтво з елементами танцю, музики й акробатики. .

Сказали — зробили. У неділю після меси в церкві святого Франциска, де дона Флор поставила оздоблену квітами свічку, щоб усе вдалось, як було заплановано, вони перетнули площу Террейро і зустрілися з негром Жоау Алвесом, чистильником взуття, на його незмінному місці, поруч із медичним факультетом. Навколо нього юрмилися дітлахи, й усі вони — і кучеряве негреня, і мулати, і білошкірі світловолосі малюки — називали його дідусем. Це були його любі онучата-похресники, покинуті діти, які розсипались вузькими заплутаними вуличками між Террейро-де-Жезус і Байша-дос-Сапатейрос. У негра Жоау Алвеса ніколи не було дітей ні від дружини, ні від інших жінок, але він знаходив для своїх похресників хресних матерів, їжу, вживаний одяг і навіть абетки. Жив він неподалік у підвалі з декількома своїми похресниками. Цей суворий на вигляд та лайливий дідуган здавна славився чаклунським хистом. З віконця його підвалу відкривався краєвид на зелену, квітучу долину, тому всі казали, що старий керує барвами та світлом Баїї.