Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

А дарма, могла би приходити, дона Флор не стала б нічого з’ясовувати, обговорювати, а тим більше обвинувачувати її в чомусь. Хотіла дізнатися лише одне: чи не вагітна бува ця негідниця, чи не носить під серцем Гульвісиної дитини?

Дона Флор не могла мати дітей і знала про це. Її лікар, Лоурдес Бурґос, пояснив причину, а доктор Жаїр, підтвердивши діагноз, запропонував зробити нескладну операцію, що, цілком імовірно, подарує їй радість материнства. Але дона Флор відмовилася, тим більше доктор Жаїр не міг гарантувати успішного результату. Ось чому в чоловікових зрадах її найбільше непокоїло народження позашлюбної дитини.

Дона Флор так і не встигла з’ясувати, чи хотів Гульвіса дітей. Мабуть, страх перед операцією перешкоджав їй відверто поговорити з ним на цю тему, хто його зна… Щоправда, дона Флор не раз у нього запитувала:

— Чи не дуже ти страждаєш, що у нас немає дітей?

Може, саме знаючи про її безплідність і страх перед операцією, Гульвіса і приховував своє бажання мати біляву кучеряву дівчинку, схожу на нього, або чорноволосого смаглявого хлопчика, схожого на дону Флор. Якось почувши, як він захоплюється пухкеньким, рожевощоким товстунчиком, переможцем конкурсу серед найздоровіших немовлят року, який тепер дивився на них із настінного календаря, дона Флор знову завела мову на непросту для неї тему:

— Якщо ти хочеш дитинку, я погоджуся на операцію. Доктор Жаїр каже, що вона може бути цілком успішна. Щоправда, жодних гарантій…

Гульвіса слухав її неуважно, занурений у свої думки і, здавалося, взагалі не чув, що вона йому каже. Дона Флор змушена була заговорити голосніше, щоб вивести його з того стану:

— Як не вийде, то не вийде… Але принаймні ніхто не скаже, що ти хотів дитину, а я не зробила все, що від мене залежало… Я подолаю свій страх, ти тільки скажи… — промовила Флор, ковтаючи сльози.

Гульвіса терпіти не міг, коли вона плаче, тому, ніжно провівши долонею по її засмученому личку, всміхнувся:

— Яка ж ти в мене дурненька… Навіщо йти на такі жертви, кладучи себе під ніж? Забудь про цю нав’язливу ідею, я не дозволю, щоб ти дала себе покалічити. І не повертаймося більше до цієї теми.

Бажаючи поставити крапку в цій розмові, він тепло обіймав її, лагідно цілував, ніс на руках через усю кімнату до їхнього подружнього ложа, проте так і не відповів, чи страждає від того, що в них немає дитини, дитини, якої вона не могла йому народити, але це легко могла зробити будь-яка інша жінка… У звичній для нього манері Гульвіса відволікав дону Флор від важких думок.

Чи любив Гульвіса дітей? Ох!, як же він їх любив… Варто було дітлахам його побачити, вони вмить кидали найзахопливіші забавки і мчали назустріч. Гульвіса ніколи не втомлювався гратися з дітьми; тоді він по-справжньому був собою. Мірандау попросив Гульвісу та дону Флор стати хрещеними батьками молодшого з чотирьох його синів; малий змалку обожнював свого хрещеного: щойно його бачив, великий, мов у жабеняти, ротик розпливався в усмішці, хлопчик простягав рученята і, вириваючись від матері, тягнувся на руки до Гульвіси. Вони могли бавитися годинами: Гульвіса імітував крики диких звірів, стрибав, як кенгуру, весело сміявся. То ж як той, хто так любив чужих дітей, міг не хотіти своїх? Але Гульвіса ніколи не зізнавався в цьому дружині, щоб вона не потерпала від страху перед хірургічним втручанням.

Дона Флор лежала на їхньому осиротілому подружньому ложі, і їй допікали докори сумління. Мабуть, не зважаючи на песимізм лікарів, варто було таки ризикнути. Вочевидь вона, хтозна?, повелась на слова дони Жізи, думку якої поділяли багато сусідів і навіть дядько з тіткою. Дона Жіза авторитетно висунула теорію спадковості, щоб заспокоїти безплідну жінку. Навіть тітка Літа, завжди така добра, шукаючи виправдання Гульвісиним витівкам, не раз казала їй:

— Немає злого, щоб на добре не вийшло, доню. От якби ти народила хлопчика, такого ж бешкетника, як Гульвіса? Подумай про це! Господь знає, що творить…

Телес Порту підтакнув дружині:

— Літа правду каже. Щоб жити щасливо, зовсім не обов’язково мати дітей… От як ми, наприклад, у нас же ніколи не було дітей…

Вони і справді щасливо жили, сповна віддаючи себе одне одному: Порту зі своїми недільними пейзажами та дона Літа зі своїми квітами у саду і старим, розгодованим котом, якого вона пестила, мов свою єдину дитину.

Багацько людей у такий же спосіб намагалися втішити дону Флор, але сама вона знаходила в тому лише виправдання свого страху перед операцією, страху, який був, правду кажучи, звичайним егоїзмом.