Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

— Він ніколи мені цього не казав… — Діо взяла сорочечку з рук дони Норми і поклала дитя на ліжко. — Але чому? Чому він нічого мені казав? Навіщо йому було мене отак обманювати? — вона замислилась і вже цілком спокійно, ввічливо і навіть шанобливо звернулася до дони Флор:

— Ви кажете, всі знають, що ви одружені?.. Можливо… Але чому мені досі ніхто про це не сказав? Я ж знаю всіх його родичів, навіть матір…

— Матір Гульвіси? Але ж у нього немає матері, вона померла…

— Як померла? Я знаю її, і його бабусю… Знаю його брата, Роке, столяра…

— Отже, це не мій Валдоміро!.. — і дона Флор радісно засміялася. — О, як же це чудово!.. Нормінья, це ж інший Валдоміро! Я зараз заплачу від щастя…

Діонісія Ошоссі, залишивши дитину на ліжку, закружляла по кімнаті в якомусь ритуальному танці, вона захопила за собою Жоау Алвеса, танцюючи перед пежі й не перестаючи дякувати своєму Ошоссі: «Оке, батьку мій Ошоссі, аро оке!»

— Це інший Валдоміро, мій Валдоміро неодружений, є лише одна жінка його серця — його Діонісія, його мулатка Діо…

Раптом вона зупинилася, глянувши на дону Флор, а тимчасом дона Норма взяла малятко на ручки і стала його колисати.

— Отже, наші чоловіки тезки… Мого так називають, бо він без тями від… — вона замовкла, не закінчивши фрази.

— …від рулетки… І ваш туди ж… — закінчила дона Флор.

— І вам оце наговорили, що я народила йому сина… які ж лихі язики…

Двері відчинилися, і на порозі постав кремезний молодий негр із сяйливою білозубою усмішкою та лукавими бісиками в очах.

— Доброго дня всім…

Усе ще пританцьовуючи, підійшла до нього Діонісія де Ошоссі, ось він тут, біля неї, і геть усі її страхи та сумніви. Простягнувши руки до дони Норми, вона взяла в неї маля і передала своєму чоловікові, його батькові.

— Ось він, мій Гульвіса, водій вантажівки, батько мого сина. — І вказавши на дону Норму та дону Флор, сказала: — Це кума сеу Жоау, а це, знаєш, хто це?

— Та де мені знати?

— Це дружина іншого Валдоміро, теж Гульвіси…

— Мого тезки?

— Саме так… Вона прийшла сюди, бо думала, що я народила від її чоловіка й хотіла взяти малюка на виховання, зробити з нашого синочка падре, — вона розсміялася своїм дзвінким гучним сміхом і вже зовсім спокійно продовжила:

— То як вас звати? Флор? От ви й будете моєю кумою, хрещеною мого сина… Якщо хочете, я підшукаю вам дитину, але свого не віддам, він у мене один, але можу знайти те, що вам потрібно…

— Доно Флор, якщо ваша ласка, станьте нам кумою… — сказав водій вантажівки.

Діонісія передала малюка доні Флор. А за вікном у небі безтурботно літали птахи, повільно сідаючи на карниз архієпископського палацу.

НА ПОЧАТКУ ВДОВУВАННЯ, У ЧАС ПЕЧАЛІ ТА УСАМІТНЕНОЇ ЖАЛОБИ, дона Флор ходила вся в чорному, мовчазна, заціпеніла, немов усе, що відбувалося, було кошмаром, і безперервно згадувала сім років свого заміжжя. А довкола неї чимраз більше і більше пащекували пліткарки, заохочені доною Розилдою, вони невідступно переслідували вдову своїм співчуттям і єхидними пересудами. Голоси їхні зливалися в хор, ганячи Гульвісу, ниций хор із доною Розилдою за солістку, якій браво і отруйно, немов зміїне жало, підспівувала дона Динора.

Дона Флор, наодинці зі своєю тугою, цілком поринула в минуле з його радощами і сумом, немов хотіла закарбувати світлий образ Гульвіси, що його тінь іще витала в будинку, особливо в спальні, де вона засинала в його обіймах і де тихо тліли відгомони їхніх любощів.

І що, зрештою, потрібно всім цим жінкам? Усім цим сусідкам, знайомим, ученицям, подругам, її матері, яка приїхала з Назаре начебто підтримати доньку, або й геть стороннім, таким, як дона Енеїде, знайома дони Норми? Ця сеньйора примчала сюди з Шаме-Шаме — ніби не мала ні чоловіка, ні дітей, ні домашніх клопотів — висловити свої співчуття доні Флор, заодно делікатно натякнувши на пригоди Гульвіси. Та кому яке діло, врешті-решт? Навіщо ятрити її свіжі рани, навіщо докидати дров у пригасле багаття її страждань? З якого дива та дона Енеїде довірливо і з лицемірним співчуттям повідомила їй, що добре знає ту злощасну Ноемію, нині огрядну заміжню пані, дружину журналіста (дописувача кількох газет), яка і досі між своїх документів зберігає портрет Гульвіси?

Дона Флор жила спогадами — хорошими і не дуже — вони допомагали їй пережити горе, страшний відчай і порожнечу після смерті Гульвіси. Навіть найненависніші, як от спогади про свою колишню ученицю з її нахабним сміхом і безсоромністю, що змушували її знову переживати образу і приниження, були тепер для неї своєрідною гіркою розрадою, бальзамом, який лікує оте її теперішнє безпорадне страждання. Та й хто, зрештою, переміг, із ким залишився Гульвіса, коли доні Флор нарешті урвався терпець і вона поставила чоловіка перед вибором: або я, або та інша? Так більше тривати не могло, тож коли хоче, нехай котиться з тією своєю неповторною Ноемією під три чорти (та паскуда всюди патякала, що збирається заміж за Гульвісу), але з рішенням нехай не бариться і хутчіш визначиться… І чим це все закінчилося? Кого він тоді обрав?