Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

— У такому разі, ось він, перед вами. Маестро Абсурду — це я.

— Ви? Тож покваптесь! Якщо це триватиме ще бодай тиждень, мені клямка.

— Покваптеся, Кардозиньйо, — благально докинула Зулміра.

Маестро Абсурду всміхнувся на таке лагідне звертання відданої секретарки.

— Спокійно, зараз усе владнаємо.

«Який же в нього пильний, достоту соколиний погляд», — подумала Зулміра.

З АПТЕКИ ПОПІД РУЧКУ ВИЙШЛИ ДОНА ФЛОР І ДОКТОР ТЕОДОРО. Перекусивши і трохи перепочивши, доктор мав повернутися до праці, адже недільні чергування тривали до десятої вечора.

— Бідолашний мій Теодоро… — поспівчувала чоловікові дона Флор.

— Ти сьогодні лягай раніше, люба, ще вчора ти нездужала… — турботливо порадив Теодоро.

Як же раділа дона Флор, що нарешті тій запеклій боротьбі протиріч, яка так довго роздирала її зісередини, тому пекельному протистоянню душі та плоті, настав край. Зараз її турбувало лише одне — а що як Гульвіса не повернеться? Що вона тоді робитиме? Та він таки повернувся, варто було докторові ступити за поріг (у плащі та з парасолькою, бо знову лило, мов із відра), як дона Флор одразу ж опинилась на їхньому кованому ліжку, на м’якому матраці, під теплим покривалом, у Гульвісиних обіймах…

— Ти такий блідий, а як схуд і змарнів… Утомився, мабуть… Це тому, що ти знову не спиш, знову гинеш у тих нескінченних іграх та оргіях. Тобі слід більше відпочивати, коханий, — прошепотіла дона Флор у перерві між мільйонами легких і таких солодких ласк і пестощів, після бурхливих, полум’яних любощів. Так, білий мов стіна, але усміхнений, Гульвіса їй відповів:

— Чи я втомився? Є трохи. Ти навіть не уявляєш, як я реготав із Пеланкі. Добренько, кохана…

— Добренько, кохана? Ти не залишишся на ніч?

— Наша ніч — зараз. А потім заступить мій колега, твій другий чоловік.

На очах дони Флор забриніли сльози:

— Ні, Гульвісо… Я більше ніколи не належатиму йому… Ніколи, Гульвісо, чуєш?! Невже ти цього не розумієш?

Гульвіса вдоволено всміхнувся.

— Не кажи так, люба. Ти чесна і поважна жінка, я знаю, але навіщо себе дурити? Не лише мені ти належатимеш, і ми обоє це знаємо, солодка моя брехушечко, він теж твій чоловік і має на тебе таке ж право, як і я. І ти знаєш, що він мені чимраз більше подобається… Хіба я не казав, що ми чудово вживемося…

— Гульвісо!

— Що, голубонько?

— Отже, тобі начхати, що я наставлю тобі роги з Теодоро?

— Роги? — провів він рукою по кучерявій шевелюрі. — О, та хіба ж з ним можна наставити роги? Ми обидва пов’язані з тобою навіки, серденько, обидва маємо на тебе повне право, схвалене законом і церквою, так же? Тільки от він, дурень, мало тебе порає. А наше з тобою кохання, мила, хай навіть протиприродне, але таке ж законне, як і твоє з ним. Хіба не правду я кажу? Ми обидва — твої чоловіки, в нас однакові на тебе права, то хто кого дуритиме? Радше ти, Флор, обманюєш нас обох, але принаймні вже не обманюєш себе.

— Себе?

— Я так тебе кохаю… — стишений, небесний Гульвісин голос прокрадається в самісіньке серце дони Флор. — Щоб обійняти тебе, здолав небуття, й ось я тут, з тобою. Але не вимагай, щоб я був одночасно і Гульвісою, й Теодоро, це не в моїх силах, на жаль. Я можу бути лише собою, тим Гульвісою, який дасть тобі море любові, а решту дасть тобі він: власний будинок, подружню вірність, повагу, гроші і становище в суспільстві. Цим він забезпечить тебе сповна, бо для повного щастя, Флор, тобі все це дуже потрібно. Але ти ніколи не будеш щасливою без моєї любові, розпутної, брудної, мінливої й палкої, хоч вона і змушує тебе страждати. А кохання моє таке безмірне, що дало мені повернутися з небуття, і ось я знову тут, з тобою. І знову я дарую тобі радість, страждання й насолоду. Але тут я не для цього, щоб бути весь час поруч, бути твоїм уважним, люблячим і вірним чоловіком, який у точно визначений час гулятиме з тобою, водитиме тебе в кіно і лягатиме з тобою в ліжко — ні, кохана, я тут не для цього. Для таких справ кращого, ніж мій благородний колега, годі й знайти. А я завжди буду чоловіком тієї згорьованої дони Флор, і за жодних обставин не дам зотліти твоєму спраглому любощів єству. Натомість він подбає за твою честь, добре ім’я й побутове щастя. Він — твій день, я — твоя ніч, твій коханець, від якого ти шаленієш. Ми обидва твої чоловіки, дві сторони твоєї особистості, твоє «так» і твоє «ні». І тільки з нами обома ти зможеш бути справді щаслива. Коли я був у тебе один, то нічого, крім моїх любощів, ти не мала і о!, як же ти страждала! Коли в тебе був тільки він, ти мала все, але тоді ти страждала ще дужче. Зараз поглянь на себе, гармонійна і цілісна дона Флор, і така ти повинна бути завжди.