Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Саме коли вона відпускала чергового клієнта, з-за прилавку їй усміхнувся доктор Теодоро — яка ж у нього чудова дружина. Дона Флор відповіла йому усмішкою, й мимоволі глянула на його ясне чоло: на роги не було й натяку. Що за дурниці, дона Флор, що за дурнувата комедія?

В їхніх із доктором стосунках нічого не змінилося, хіба що приємний спогад про сьогоднішній ранок додавав якоїсь інтимності цьому їхньому недільному чергуванню. Одначе грів її не лише той спогад, а й згадка про ніч у вітальні, про ті божевільні, пристрасні та гарячі любощі під монотонний стукіт дощу, коли вони з Гульвісою буквально розчинились один в одному. Цього спокійного і тихого недільного вечора в дони Флор раптом знову спалахнула нездоланна жага до Гульвіси. Коли ж він знову прийде, цей дивак, тиран і примарний хитрун, її перший? Увечері, мабуть, швидше за все, саме тоді, коли втомлений доктор засне солодким сном праведника.

Тимчасом дона Флор, як і личить зразковій дружині, допомагає своєму другому чоловікові, у млосному очікуванні солодкої ночі з першим, аж тут, зненацька, її мов блискавкою вдарило. Це ж кума Діонісія сказала, що Гульвіса більше ніколи не потурбує її. Боже милостивий, а що як так і буде?!

МАТИ ОТАВІЯ КІЗІМБІ ВБЛАГАЛА ТАКИ ПЕЛАНКІ ТА ЗУЛМІРУ взяти ванну з листя та кокосового мила. Потім вона розклала на перехрестях пір’я принесених у жертву півнів, захистивши Пеланкі з усіх чотирьох боків, і звеліла чекати результатів. Одначе володар гральної імперії вже поспішав до інших віщунок.

До ясновидиці Аспазії він прийшов саме тоді, коли вона допіру повернулася зі Сходу і щойно натягнула той свій (доволі засмальцьований) ворожбитський одяг. Хоча брязкіт золота не надто її вабив, але пропустити такого ласого клієнта їй забракло волі, хоча й робота мала бути важка.

Вона театрально випростала руку, закликаючи ексклюзивну «систему духовних рухів», встановила контакт із духом, і щось прохрипіла, сіпаючись, наче її душать. О, це було не найприємніше видовище, тож Максимо Салес, скептик до глибини душі, уже хотів було розвернутись і піти, але Пеланкі самим лише поглядом заборонив йому навіть думати про це. Пеланкі стояв впевнено, підтримуючи попід руку Зулміру, яку так і тягнуло до всього надприродного, надто після того, як хтось невидимий спокусився її грудьми і стегнами (і хтозна чим іще). Безвідмовна та вірна секретарка, завжди поруч, завжди підтримає, вислухає й прихистить, — і що б він без неї робив!

Нарешті божевільна жриця Сходу з диким відсутнім поглядом і незрозумілими вигуками повернулася на тлінну землю. Вона глянула на Пеланкі й тіло її затремтіло, з горла вирвався несамовитий крик, і вмить вона зробилася така спустошена, жаль було і глянути. Жриця попросила підкинути грошенят до винагороди, бо робота була таки дуже виснажлива, адже доля Пеланкі виявилася така темна і непролазна, що їй заледве вдалося щось вивідати. Тож їй потрібні ще гроші на свічки, щоб розвіяти тотальний морок його душі. Аспазія поклала гроші в шухляду, запалила свічки, і тільки тоді її всепроникний погляд зміг розпізнати його ворогів.

— Бачу на узбіччі трьох чоловіків, жоден із них не бажає вам добра…

— Ох! — простогнав Пеланкі. — Скажіть мені, signora mia [84] Моя сеньйоро ( італ .). , які вони з себе…

Аспазія мовчала, немов силкувалася краще розгледіти цих трьох, а Пеланкі її квапив:

— Погляньте чи один із них бува, не лисий, а інший не товстий? А третій…

— Нехай про третього сама скаже… — втрутився Максимо Салес. — Зрештою, хто тут провидиця?

Віщунка, хоч і була в трансі, кинула нищівний погляд на те хамло: та як він сміє, мало того, що робота її виснажує, то ще й якийсь хамула втручається. А потім ще мають совість казати, начебто вона задурно гроші отримує. Ой нелегко дістається їй той заробіток, ой нелегко…

— Перший із тих трьох, — оголосила вона загробним голосом, — голомозий.

— Теж мені новина… — пробубонів Максимо.

— Другий — дебелий, я б навіть сказала товстопузий…

— А третій? Який з себе третій? — процідив Максимо.

— Третього розгледіти не можу, зусібіч темрява його обступила…

Пеланкі вже не стримався:

— Це точно він, завжди він від мене ховається, maledetto [85] Клятий! ( італ. ) ! Ану ж придивіться, чи є в нього вуса і чи бува, не перебитий ніс…

Але Аспазія наче й не чула його, занурена в таємниче споглядання:

— От і прояснилося: бачу в нього вуса і… пождіть, секундочку… зламаний ніс…