Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

— Яке воно на смак? — запитала геть осміліла дона Флор.

— О, це воістину вишукана суміш меду, перцю й імбиру…

Він божевільний, збочений, незабутній тиран, легкий, мов вітерець, і пекучий, як полум’я. Її Гульвіса. Ти ж більше не втечеш від мене, благаю, а якщо підеш, то не стане мене від того горя. Молю, навіть якщо я тебе проганятиму, — залишся, навіть якщо наполегливо велітиму дати мені спокій, не покидай мене, благаю…

Я буду щаслива без тебе, я певна цього; з тобою не буде мені життя, лише безчестя й страждання. Та навіть щасливою, я не зможу без тебе жити. О!.. немає життя без тебе, чуєш, ніколи більше не покидай мене, Гульвісо!

У НЕДІЛЮ МОЖНА ПОСПАТИ ДОВШЕ, ТОЖ КОЛИ ТОГО РАНКУ ДОНА ФЛОР РОЗПЛЮЩИЛА ЗАСПАНІ ОЧІ, дощ ще стугонів по даху, а над нею схилилося стурбоване обличчя Теодоро, який обожнював її, оберігав її сон і її спокій.

— Ти виспалася, кохана? Температури немає? — приклав руку до її чола.

Дона Флор усміхнулася, потягуючись зі сну. Який у неї дбайливий чоловік, який турботливий! Вона неквапливо обійняла його за шию й ніжно поцілувала.

— Я прекрасно почуваюся, Теодоро. Все, мов рукою зняло.

Доною Флор опанувала якась лінива знемога, їй раптом захотілося поніжитись у ліжку, сховавшись у лагідному теплі її вірного й відданого Теодоро. Безтурботний недільний ранок, м’який пружний матрац, млявий перестук дощу і всеохопна любов її святого Теодоро. Доктор лагідно обіймає дружину.

— Яка ж я сьогодні лінива, любий…

— То навіщо тобі вставати? Вчора ти погано почувалася, маєш повне право перепочити сьогодні, як слід. Принести тобі кави?

Який же він милий і порядний!

— Я полежу, але тільки якщо ти ляжеш поруч.

Доктор Теодоро, з його соціальним становищем, з його поважним віком, знаннями, зніяковіло й безхитрісно всміхнувся, немов маленьке хлопченя:

— Тут така справа, люба… якщо залишуся з тобою, я за себе не ручаюся…

Дона Флор грайливо глянула на чоловіка.

— Що ж, доведеться ризикнути, Теодоро… — і соромливо занурилася лицем у подушку.

Щойно зі сну, не розчесана, з солодкими персами, що торкнулися до грудей Теодоро, її грайливий вигин стегна дражнив бронзовою позолотою з-під простирадла.

— Ого, ти, мабуть, вкрай неспокійно спала, поглянь які синці…

На якусь мить серце дони Флор зупинилося:

— Де?

— Ось… Бідненька… — Теодоро ніжно провів долонею по її стегнах.

Цей ніжний неквапний дотик умить знайшов своє відлуння в її лоні. Їхні вуста зустрілись, і дона Флор здригнулася: чистий (але палкий) та відданий поцілунок Теодоро, несподіване від цього задоволення, монотонний стукіт дощу, затишне тепло ліжка, зніяковілість доктора, бажання в його збентеженому погляді, її оголені груди, і все це серед білого дня! Ох, який сором! Яка насолода! «Для спокійних буднів і турботи кращого чоловіка годі й уявити». Але невже лише для цього? Кожен чоловік смакує по-своєму, як любила повторювати Марія Антонія, її колишня учениця, неперевершена у цих справах, «кожен має свої вподобання, виняткові та відмінні від інших, треба тільки знайти ключик і насолоджуватися, бо кожен! ох, кожен може здійняти тебе до небес…» Дону Флор заполонила жага, інакша, боязка, але впевнена і сильна; ті його несміливі дотики, ті обережні лінії, ох, Теодоро!

— Ти ж мені заборгував, любий…

— Я? Заборгував? — здивувався доктор, і мило всміхнувся, ну хіба ж не велике дурненьке дитя?

Широке чоло, скільки знань у ньому ховається, а як чоловік він страшенно милий і дурненький! Дона Флор лагідно провела долонею по чоловіковій голові й легенько всміхнулася.

— Так, ти мені винен. Он як майстерно вислизнув учора з моїх рук…

— Будьмо відверті, люба Флор, якщо хто й вислизнув, то…

— Що ж, якщо це я заборгувала, то мушу будь-що повернути свій борг, ти знаєш, як я не люблю боргів… — І дона Флор лукаво прикрила долонями своє усміхнене обличчя.

Чого було ще бажати благородному фармацевтові? Він навіть зрадив своєму серйозному тону:

— Гляди мені, бо ще й відсотки вимагатиму…

Педантичний і правильний, її Теодоро вже почав був робити все, як завжди, намагаючись прикрити простирадлом свою пристрасть, шанобливо, як і належить виконувати подружній обов’язок. Але дона Флор його випередила: вона раптом зірвала простирадло і скинула його додолу, а потім шанобливий доктор опинився в її обіймах. О, він ніколи не забуде того дощового недільного ранку, благословенного ранку, спокійного та незвичного, який подарував їхнім любощам нові барви, небачені досі емоції й неповторні відтінки.