Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Дона Флор пішла готувати їсти — у ті неділі, коли аптека працювала, вони з доктором не ходили обідати до дядька з тіткою в Ріо-Вермельйо. Раптом у двері постукали:

— Можна до вас, кумонько?

Це була Діонісія Ошоссі, вона прийшла по гроші, адже треба було поквапитися, бо до обряду майже все готово, чекали тільки дону Флор, щоб обступити її ритуальним колом і танцювати весь вечір, аж до ранку. Ще, звісно, треба було залагодити багато справ, адже обряд був нелегкий. Проте бабалао [81] Бабалао — чаклун. вже розкинув шкаралупи й ориші відповіли йому, отже, назад дороги нема. Щоб забезпечити їй спокій, звільнити від поганого ока, від будь-якої хвороби, від злих намірів еґума, який бажає їй смерті, дона Флор мала взяти участь у надскладному обряді, адже справу мали не з пересічним ебо. Ешу, покровитель небіжчика, не погодився з усіма ориша, і зараз він налаштований дуже рішуче. Тому Діонісія вважала, що недоцільно економити на обряді. Адже йшлося про життя та смерть, та й проти Ешу непросто було воювати, тому рахувати гроші не варто, як не варто й баритися, поки дона Флор іще тримається на ногах. Тому для жертвопринесення треба купити одного барана, двох кіз, дванадцятеро півнів, шестеро ангольських курей і десятки метрів тканини. Не кажучи вже про інші необхідні речі з довгого переліку, написаного олівцем на темному сувої паперу. Поруч із кожним предметом було зазначено його вартість і ще плюс двадцять мільрейсів для Оссаіма [82] Оссаім — бог рослин. , щоб він відкрив лісові хащі, де блукає Ешу.

Але як це розуміти? Дона Флор у чудовому гуморі, цілком задоволена життям, геть інша людина, ніж учора ввечері. Чи й не марно, бува, Діонісія звеліла жерцям не скупитися на витрати?

Ні, ні, дона Флор сама її про це попросила, тому красно вдячна за турботу і клопоти. Але й справді, люба кумонько, зараз із горем пополам усі страхи вже начебто минулися.

— Небіжчик перестав турбувати?

Дона Флор зніяковіло всміхнулася.

— Швидше, мабуть, я перестала його боятися. Дякую, але твоя допомога мені вже не потрібна.

Але що ж його робити? Перервати обряд уже неможливо. Вночі та вдосвіта тварин принесуть в жертву, перед кожним божеством поставлять велику миску з ритуальною їжею. З недільного вечора та до світанку жерці вестимуть переговори з ориша. Назад немає вороття, бо наслідки можуть бути фатальні й непередбачувані… Хто ж так ризикуватиме? Навіть вона, Діонісія, як звичайна посередниця, ніколи не взяла б на себе такої відповідальності.

Навіть якщо кума позбулася страху, Ебо тільки допоможе їй зберігати спокій. Тим більше, що гроші жерці вже витратили; боги напилися гарячої крові тварин і поласували своїми улюбленими шматками м’яса; вони вже озброєні і наділи свої емблеми, а крик Янсан [83] Янсан — богиня битви. уже лунає лісом. Тепер дона Флор може бути впевнена, що небіжчик ніколи більше її не потурбує.

Дона Флор відрахувала гроші, й додавши ще трохи, подякувала Діонісії за її важку працю, а потім запросила пообідати куркою в багряному соусі, свинячим філе в коньяку і солодким пирогом. Але Діонісія поспішала повернутися на жертовну територію, де під гуркіт барабанів Ошоссі вимагав свого улюбленого коня.

У такі робочі неділі, після обіду (їв доктор поспіхом, не розтягуючи задоволення, щоб якнайшвидше повернутися в аптеку, покинуту на хлопчика-кур’єра), дона Флор перевдягалася й, незважаючи на протести чоловіка, йшла разом із ним в аптеку, щоб хоч трохи звеселити його працю у вихідний день. Там вона теж ставала за прилавок і допомагала продавати ліки, ошатна й елегантна, немов на прийомі в мільйонерки дони Маґи Патерностро чи комендаторки Імакулади Тавейри Пірес. У такі дні вся її виняткова краса була тільки для доктора Теодоро і, розуміючи це, він почувався переможцем, попри недільні чергування. Так було і цього разу: граціозна і чарівна, дона Флор хизувалася своїм бірюзовим намистом, подарунком Гульвіси. А загалом для неї це була звичайна неділя — та ж вулиця, та ж аптека, ті ж клієнти, Теодоро і вона, дона Флор. Ніхто не тицяв на неї пальцем, ніхто нічого не помітив, ніхто не обвинуватив її в перелюбі, навіть лукава дона Динора, всезнаюча відунка. Те саме сонце, той самий дощ (хоча й невеличкий, така собі мжичка), ті ж розмови та усмішки, жодних змін. Вона очікувала справжнього кінця світу, як усередині себе, так і назовні: боялася, що серце розірветься й її забере смерть. Але все було, як завше: ох, як часто ми надумуємо собі несосвітенних дурниць…