Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

За ці дні попід тверду та сильну руку свого чоловіка дона Флор обійшла, здавалося, пів-Баїї. Вдома їх майже не було, заходили тільки поїсти, поспати, але того мізерного часу їм не вистачало, щоб хоч трохи відпочити. Та й про який відпочинок могла бути мова, коли щойно вона переступала поріг дому, відразу ж з’являвся Гульвіса, який був чимраз нахабніший і зухваліший у своїх намірах спокусити її на любощі та схилити до перелюбу…

— Перелюб? Та про який перелюб ти кажеш? — питав він лукаво. — Чи ж я не твій законний чоловік? Де ж це бачено, щоб дорослу жінку та й у зраді звинувачували через любощі з власним чоловіком? Та чи ж не ти присягала мені у вірності перед суддею та падре? І де ти взагалі бачила, люба Флор, платонічні, як ти оце пропонуєш, стосунки? Що вже й казати про платонічний шлюб? Це ж повний абсурд…

І все це він нашіптував медовим, ніжним голосом, вдаючись до цілком начебто логічних аргументів, прагнучи похитнути дону Флор у її переконаннях:

— Кохана, хіба ж ми одружилися не для того, щоб кохати одне одного? У чому ж тоді проблема?

На своїй руці дона Флор іще відчувала дотик руки доктора Теодоро, навіть чула запах його поту, адже отак попід руку вони сьогодні оббігали вздовж і впоперек усе місто, залагоджуючи безліч паперових питань. Голос Гульвіси постійно вибивав її з колії — як тут відпочинеш, коли від небезпеки, яка тобі загрожує, ти, мов напнута струна? Так, їй загрожувала небезпека віддатися на поталу його медового голосочку, Гульвісині солодкі слова огортали її млосною паволокою, а його палець грайливо торкався її вуст. Усе це так спокушало і вабило дону Флор, що не раз було опам’ятовувалася вже в його обіймах. Тоді силою виривалася з його рук: о ні, ні, вона йому не віддасться, нізащо!

Не віддасться; хоча дещо в ці буремні дні вона йому таки дозволила: зовсім трішечки невинних пестощів. Та чи й справді такі невинні були ті швидкоплинні ласки?

Одного вечора після чергової біганини містом (доктор затримався в аптеці) дона Флор зняла сукню, скинула черевички і панчохи та розляглася на кованому ліжку в самій лише білизні. Навколо панувала тиша і тільки легенький вітерець блукав порожніми кімнатами. Дона Флор зітхнула.

— Ти втомилась, люба? — Гульвіса ліг біля неї.

Звідки його принесло, де ж він так причаївся, що дона Флор його й не помітила?

— З ніг падаю… Щоб запопасти в них якийсь дурний папірець, треба півдня згаяти… І хто б міг подумати?

Гульвіса пестив її лице.

— Але ж ти щаслива, люба…

— Я ж завжди мріяла про цей дім…

— А я завжди мріяв подарувати його тобі…

— Ти?

— Не віриш? Зрештою, маєш право… І все-таки, знай, моєю найбільшою мрією було подарувати тобі цей дім. І колись мені таки мало би аж так поталанити, щоб на «17» випала необхідна сума… І тоді я прийшов би до тебе вже з угодою, і це стало б чудовою несподіванкою… Тільки так мені й не випало такої нагоди… Ти не віриш мені?

Дона Флор усміхнулася.

— Та чому б я тобі не вірила?..

Відчувши на обличчі ніжний Гульвісин подих, вона спробувала якнайшвидше вивільнитися з його загарбницьких обіймів.

— Перестань…

Але він лише цнотливо попросив дозволу притулити свою біляву голову до її грудей.

— Тільки заприсягнися, що ти не…

— Присягаюся…

Яка ж це була солодка мить, дона Флор відчула м’який подих Гульвіси в себе на грудях і ті руки, могутні руки, які берегли її спокій. Однією він пестив її лице, торкався до волосся і від цих дотиків минала втома. Отак, у його обіймах, втомлена денною метушнею, дона Флор поринула у сон.

Коли прокинулася, кімната вже куталась у сутінки, а з роботи повернувся доктор Теодоро.

— Ти спала, кохана? Уявляю, як ти стомилася, бідолашна… Мало того, що витратила всі свої гроші, а тут ще й уся ця біганина…

— Це все дурниці, Теодоро… — дона Флор сором’язливо прикрилася простирадлом.

У сірості вечірніх сутінків вона пошукала поглядом Гульвісу, та його не було. Мабуть, пішов, почувши докторові кроки. Невже він ревнує її до Теодоро? Дона Флор усміхнулася. Гульвіса, звісно ж, це заперечував, але дона Флор усе одно так вважала.

Доктор Теодоро вдягнув піжаму. Дона Флор накинула халат і встала з ліжка. Чоловік узяв її за руки:

— Стільки клопотів, правда ж, люба? Але вони того варті, зараз у нас є своє власне кубельце. Тепер я не заспокоюся, поки не поверну на твій рахунок усе до останньої витраченої копієчки.

Обійнявшись, вони попрямували зі спальні у вітальню. Там уже чекала дона Норма, якій кортіло щонайшвидше довідатися всі новини про купівлю дому.