Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Антоніо Дединьйо, цей безневинний заручник обставин, приготував нову колоду, і знову все повторилось, як страшний сон. Амезина (її чудове та милозвучне ім’я було скомпоноване з Аме до Америко, імені її батька, та Сіни де Розини, імені її матері), ексцентрична розпусниця, яка зачитувалася Альманахом Думок та іншими езотеричними виданнями, назвала б це не інакше як «той очікуваний кінець світу». Максимо Салес перекинувся кількома словами з Кашоррау та Лулу (переконатися, що від нього не тхне алкоголем) і після наступних кількох дам із королями пішов телефонувати шефові.

Через кілька хвилин Пеланкі Моулас з Зулмірою кулею влетіли до зали. Натовп розступався, щоб він на власні очі зміг переконатись, як на очах тануть його гроші. Сто конто полетіли в нього з-під носа.

Царським жестом Пеланкі Моулас відсторонив Антоніо Дединьйо й привселюдно пильно оглянув колоди: дванадцять королів лежали внизу, останні карти. Професор Максимо, Жилберто та Лулу з розумінням переглянулись. Антоніо Дединьйо, хоч був невинний і знав це, усвідомлював також, що він приречений. Пеланкі Моулас крижаним блакитним поглядом глянув на круп’є, на трьох своїх підлеглих і на жадібні та напружені обличчя натовпу, до краю схвильованого тим абсурдом. Попереду всіх, біля своєї величезної гори фішок, сидів негр Ариґоф: неозора Гімалайська вершина, пік світу цього, як часто називала його Тереза; він широко всміхався і час до часу витирав спітніле чоло.

Усміхнувся й Пеланкі Моулас Зулмірі, яка стояла позаду нього, і власноручно перетасувавши колоди, виголосив так, мов декламував вірш:

— На кону двісті конто.

Хоча це був сам Пеланкі Моулас, володар азартних притонів Баїї, незмінний та невідступний вельможа гральних залів, який аж променився величчю, тому двічі перепитувати, хто він, не було потреби, — доля не поступилася, тож нехай то був фарт чи якесь чаклунство, суті справи це не змінювало: дама знову випадала першою картою. Знову Ариґоф зірвав банк, Пеланкі Моулас оглянув решту карт: там, у кінці («в кінці світу…», як любила наголошувати Амезина), було рівненько складено один по одному дванадцять безсилих королів.

Кинувши карти, Пеланкі Моулас щось пробурмотів, і Жилберто Кашоррау голосно промовив:

— На сьогодні гру закінчено…

Ариґоф розчаровано посунув до виходу в супроводі розкутих дам і підбадьорливих вигуків. Узявши в касі гроші, він накупив для всіх шампанського і подався до Терези, білявої красуні, безтямно закоханої в негра, королеви, неперевершеної у географії та незрівнянної в ліжку. Його аж розпирало від гордості й пихи: на нього навіть злі чари не діяли, бо чи можна поробити такому першокласному гравцеві, як Ариґоф? Та зроду-віку!

Пеланкі Моулас напружено думав про те, що сталося. Лулу тільки знизував плечима, а Жилберто Кашоррау цілком погоджувався з Максимо Салесом: тут не обійшлося без шахрайства, брудного, зухвалого і ганебного шахрайства. І тільки Антоніо Дединьйо, якого щойно втопили у морі дам, приречено чекав вироку.

— Спершу з’ясуймо, що ж усе-таки сталося, — урочисто почав професор.

Пеланкі Моулас знизав плечима: от нехай тепер розгрібають усю цю плутанину, нехай викликають поліцію, роблять приватні розслідування, а от він, істинний калабрієць, нюхом чув, що тут щось нечисто і йдеться зовсім не про шахрайство. І відчував він це не просто так…

А Зулміра Сімоенс Фагундос, перша секретарка, примадонна, незмінна фаворитка Пеланкі Моуласа, раптом грайливо всміхнулася:

— Ой, Пекіто, щось мене мацає… Щось пестить мої перса, любий… і ой як пестить…

Пеланкі Моулас тільки перехрестився.

ОТАКИЙ НЕПЕВНИЙ, МЕТУШЛИВИЙ ТА ЕМОЦІЙНИЙ був той період життя. Втомлені та схвильовані, доктор Теодоро та дона Флор кидалися з одного кінця міста в інший, з банку в нотаріальну контору, звідти в муніципалітет. Доні Флор довелося відпустити учениць до кінця тижня, а доктор Теодоро майже не показувався в аптеці. Зі своєю звичною лузитанською прямотою Селестино заявив доні Флор:

— Якщо ви й справді хочете купити дім, відкладіть на кілька днів ваші дурнуваті заняття, бо нічого з того не буде…

З’явився ще один претендент, і якби не добра воля банкіра, вони б знову втратили нагоду придбати будинок. Знову за крок до успіху будинок був майже в їхніх руках, але сталася невеличка затримка в нотаріуса: їм знадобилося кілька днів, щоб підготувати до підпису угоду. Завдаток колишньому господареві вже виплатили, гроші на нього таки зняли з рахунку дони Флор.