Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Гульвіса знову приспить її пильність своїми солодкими примовками, п’янкою колисковою, що діяла безвідмовно спершу на Ладейрі-до-Алву, а згодом і на Ріо-Вермельйо. Тоді вона теж віддалась на поталу цій солодкій музиці, приспана в його обіймах, задрімала невинним дівчам, а як прокинулася, від її честі й сліду не зосталося.

Знову Гульвіса горнувся до тихих берегів того прихистку, де спочивали приховані струни його єства. Найменша необережність дони Флор і її честь, уже не честь невинного дівчати, а честь дорослої жінки, а також честь її зразкового чоловіка, і честь їхнього достойного подружжя, буде заплямовано. І от коли її бідолашний Теодоро найменше на це чекатиме, на його світлій, розумній голові виростуть роги, і це буде найбільша несправедливість стосовно такого чудового чоловіка. Матеріал для тих розкішних ріг уже давно ліпив Гульвіса своїми ніжними поцілунками, палким чоловічим єством, що стрімко наближало дону Флор до гріха.

Тому єдиний порятунок за цієї ситуації, щоб Гульвіса повернувся туди, звідкіля прийшов. Вона, безперечно, страждатиме, серце її краятиметься від самотності, та іншої ради немає… Вона все йому спокійно пояснить: «Вибач, мій любий, але я так більше жити не можу. Прости, що я тебе покликала. Я сама в усьому винна, а тепер прощавай і дай мені спокій…»

Спокій? Чи розпач? Хай там що буде, але вона принаймні залишиться порядною жінкою, яка зберегла вірність своєму чоловікові.

Гульвіса так і не прийшов. Ані в спальню, поки вона відпочивала, ні згодом у вітальню, ні на вечерю. Зазвичай під час вечері він полюбляв покорчити гримаси, щоб дона Флор аж губи прикушувала, щоб не розреготатися, або таки давилася сміхом, коли він приходив у сорочці з голими жінками і витанцював, виставляючи напоказ усі свої багатства; хоча іноді він і злив дону Флор, — коли ставав за спиною доктора і пальцями наставляв йому ріжки. Тоді дона Флор ледве стримувалася, щоб не вилаяти його.

О ні, цього не буде, вона не відступиться, берегтиме останній редут своєї гідності (бо решта — це лише пусті дурниці, як казав Гульвіса). Дона Флор прочекала його до глупої ночі, але він так і не прийшов. Тепер вона не сумнівалася — Гульвіса таки образився. Він завжди був гордий і самовпевнений. Хтозна, можливо, цього разу, він пішов назавжди. Ах, Господи милосердний, навіть не попрощався…

ГУЛЬВІСА ЗНИК У СЕРЕДУ ВРАНЦІ, І ДОНА ФЛОР ВЕСЬ ДЕНЬ ходила, мов неприкаяна, боячись, що вже ніколи не побачить його, хоча й розуміла, що це був єдиний спосіб уникнути неминучого лиха.

Як завше щосереди та щосуботи, пунктуальний доктор сумлінно виконував свій подружній обов’язок, старанно вдовольняючи себе та свою дружину. Звичний ритуал, де задоволення щільно межувало з винятковою повагою, огорнене стриманістю й трепетом і прикрите соромливістю (і простирадлом).

Після ночі в річницю їхнього шлюбу, ночі, коли повернувся Гульвіса, альковні стосунки дони Флор і доктора Теодоро набули звичного ритму, дона Флор віддавалася чоловікові з усією притаманною їй покорою й ніжністю, отримуючи від нього повне задоволення.

Але останнім часом вона стала спрагла і відкритіша: віддавалася більше ніжно, ніж покірливо, доктор відчував її палку нестримність, а іноді навіть дивувався, де й поділася його скромна дружина; вона звабливо вигиналася, солодко стогнала та яскраво приймала спалахи насолоди. Звісно ж, такі докази кохання й втіхи не могли не тішити доктора Теодоро, сильне почуття до дружини чимраз лише зростало, і здавалося, він кохає її навіть більше, ніж це можна собі уявити.

Якось він навіть відступився від свого звичного розкладу; сталося це того дня, коли нарешті завершилася паперова тяганина з купівлею дому. Чим не нагода відсвяткувати? На думку доктора, така подія була більш ніж вагомою причиною, щоб порушити графік нічного життя подружжя.

Того вечора, коли вони, обійнявшись, вийшли зі спальні — його рука на талії дружини, її голова, покірно схилена на його плече, — доктор Теодоро вловив невагомий, принишклий і якийсь небачений досі осміх на її вустах; він відчув, як у повітрі розливається кохання, і весь цей піднесений дух дуже зворушив доктора. Він вирішив неодмінно відсвяткувати цю дату, вважаючи, що «такі екстравагантні миті трапляються раз на всеньке життя й порушення звичного ритму не загрожуватиме фізичному та моральному здоров’ю подружжя (звісно, якщо це не переросте в звичку)».

Чи то вдала купівля будинку так вплинула на дону Флор, що вона підсвідомо підштовхнула чоловіка відступитися від звичного режиму, чи якісь інші зміни вирували в ній, вона й сама не знала. Вогонь, що обпікав її зісередини, вочевидь, був спричинений не вдалими банківськими операціями, не іпотекою, ані успішно підписаними паперами. Купівля дому запалила іскринку більше в доктора. А дону Флор підштовхнула до таких рішучих дій радше невситима жага, розбурхана Гульвісою, його ласками, його впевненими дотиками, його ніжними вустами, його палкими пестощами та багряними мітками у неї на шиї. Зараз, коли доктор здіймався над нею, огорнутий простирадлом, дона Флор заплющувала очі й не уявляла більше над собою гігантського птаха, а тільки Гульвісу, який нарешті її запопав, отримав її всю, й від цієї думки виринали стогони насолоди і стікало соками її лоно.