Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Насвистуючи, Гульвіса вдоволено подався до шафи. Чи то з цікавості, чи щоб не заважати доні Флор збирати по кімнаті друзки її ослабленої волі та рішучості.

КОЛИ ДОКТОР ПРИЙШОВ ВЕЧЕРЯТИ, ДОНА ФЛОР УЖЕ ЦІЛКОМ СЕБЕ ОПАНУВАЛА і, здавалося, її рішучі наміри зберегти вірність чоловікові, не заплямувати його репутації, тільки зміцнилися. «Я ніколи не зганьблю твого доброго імені, ніколи не наставлю тобі рогів, Теодоро. Краще вже вмерти».

Хай там що, треба триматися, не відступати ні на крок, не дати йому щонайменшого шансу збурити її почуття, не дозволити плоті втрутитися в цілісність світосприйняття — як в особливо важкі часи її рятувала йога — не зрадити своїм благочестивим переконанням на користь ганебним спокусам та домаганням Гульвіси. Якщо він і надалі захоче її бачити, то варто навчитися опановувати себе, і підтримувати з ним винятково платонічні стосунки, бо жодних натяків на щось більше дона Флор не могла собі дозволити.

Вона не приховувала — і навіть не намагалася приховати — своїх почуттів до покійного колишнього чоловіка, її першого великого кохання. Адже це він розбудив колись у ній жагу до життя, вихопив із чіпких лап матері та Ладейри-до-Алву і поклав до її ніг щастя, замішане на стражданні. Її сповнювало воістину дивне, незрозуміле почуття, якась глибока ніжність, щось зворушливе, невагома суміш добра і зла.

Вона була щаслива бачити цього нахабу, говорити з ним, сміятися з його жартів і дотепів; вона була щаслива знову відчувати, як стискається її серце від тихих кроків на нічній вулиці, наче колись, у ті далекі безсонні ночі. Одначе тепер їхні стосунки радше нагадували ніжну дружбу без колишніх сварок, без обіцянок і бурхливих та пристрасних баталій у ліжку. Ліжко! Ось де найбільша небезпека! Територія, сповнена пасток і неминучої поразки її достойної вірності.

Зараз, коли вона вдруге заміжня й щаслива, єдине, на що Гульвіса може розраховувати, — це на їхні цнотливі стосунки, так, ніби їхня безсоромна пристрасть після його смерті має раптом перетворитися на платонічну закоханість, позбавлену будь-яких натяків на плотські втіхи, на суцільну насолоду душі. На тілесну насолоду має право лише її другий чоловік, лише докторові Теодоро щосереди та щосуботи доступні солодкі любощі з доною Флор. Гульвісі були відкриті двері тільки в її сни, вільний від подружнього щастя час, і хтозна, чи не від тих снів певним чином залежало щастя дони Флор?

От якби тільки Гульвіса пристав на її пропозицію, от якби не відкинув варіанта ніжного, платонічного почуття між ними, його присутність, присутність веселого друга, урізноманітнила б розмірене, буденне і монотонне життя дони Флор, що стало тепер її щастям. Колись Мірандау, знаний філософ та мораліст, сказав був про це: «Щастя — доволі нудна річ, воно, мов прісна застояна вода…

Якщо ж Гульвіса не погодиться на такі обмеження, доні Флор доведеться розлучитися з ним назавжди, порвати всі зв’язки, бо навіть їхній духовний зв’язок легко може заплямувати репутацію її теперішнього чоловіка і прикрасити його світлу голову ганебними рогами.

Такі роздуми зміцнили її наміри та її тверде рішення, заспокоїлась її збурена душа, кинула вона до рота м’ятну пастилку, щоб перебити гострий медовий присмак зухвалого поцілунку з Гульвісою і, як завше, тепло зустріла доктора Теодоро, взяла його піджак і жилет, запропонувавши натомість свіжий піжамний жакет. Доктор Теодоро, як завжди, чи він вечеряв, чи працював за своїм письмовим столом, чи вивчав нові партії на фаготі, одягнув піжамний жакет поверх сорочки з краваткою — саме так він почувався комфортно.

За вечерею дона Флор помітила, що її чоловіка щось мучить. Він був якийсь відсторонений, майже не розмовляв, мляво їв навіть свою улюблену страву — телятину зі смаженим маніоковим борошном, яйцями, ковбасками і перцем. Було очевидно, що доктор був чимось стурбований, тож дона Флор, як і належить хорошій дружині, серйозно розхвилювалася.

І вже аж коли дійшла черга до кави (з домашніми тістечками), доктор Теодоро нарешті заговорив, хоча йому це далося нелегко:

— Кохана, маю з тобою порадитися, почути твою думку про дуже важливу справу, що стосується нас обох…

— Звісно, любий…

Але він не поспішав розпочинати розмову, мовчав, занурений у себе, вочевидь, добираючи слова. Що ж таке важливе хотів їй сказати Теодоро, що могло так вибити його з колії? Дону Флор так збентежила чоловікова нерішучість, що вона аж забула про власні гризоти.