Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

— Ваше бажання для мене закон, кумо…

— Ви ж знаєте, що скоро день Косми і Даміана…

— А я ще недавно казав дружині: «Невже цього року в куми буде каруру?»

— Мене, власне, ваша думка щодо цього цікавить.

— Ось що я вам, кумо, скажу. Неможливо йти одночасно двома шляхами, бо де ви бачили, щоб хтось ішов уперед і водночас повертався? Не ви давали цю обіцянку, а кум. А він, як ми знаємо, з Богом спочиває… — Мірандау на мить змовк. — Якщо і ви так вважаєте, кумо, то заспокойтеся, у цьому немає нічого поганого і ви не образите таким чином жодного святого…

Дона Флор слухала його і водночас була занурена у свої думки.

— Ваша правда, куме, але ж ідеться не лише про святих. Не хочу відступатися від обітниці, ваш кум ставився до цього дуже серйозно. Є речі, що ми їх не маємо права змінювати.

— І що ж ви вирішили?

— Насправді я думала, а що як улаштувати каруру у вашому домі? Га, куме? Я прийду перевідати малюка, принесу все потрібне, приготую каруру та й все, а запросимо тільки Нормінью.

— Як скажете, кумо, якщо ви вважаєте, що так буде краще… Наш дім завжди до ваших послуг. Якби я був упевнений, що матиму гроші, то й сам купив би все необхідне. Але де гарантії, як карта ляже того вечора — виграю я чи програю? Якби ж це можна було передбачити, то я вже давно був би заможним паном. Тому краще ви все принесіть, так надійніше.

Трохи опанувавши себе, повернувся доктор Теодоро. Він уже не раз чув про Мірандау та його численні подвиги в гральних закладах. Чоловіки привіталися.

— Теодоро, познайомся, це мій кум і хороший друг.

— Заходьте до нас якось… — мовив доктор, але це було не запрошення, а так, задля годиться, маленький вияв поваги до друзів дружини.

Коли Мірандау пішов, Марилда з матір’ю обговорили завтрашній візит до еу Маріо Авґусто, щоб остаточно домовитися про умови контракту та дебют юної співачки.

— Ходімо, кохана… — сказав фармацевт.

І хоча було вже доволі пізно, але він узяв свій фагот, щоб стишити збурені емоції й вгамувати розчарування. Дона Флор зручно вмостилась у м’якому кріслі й почала пришивати комірці та манжети на чоловікових сорочках, які він змінював щодня.

Доктор Теодоро щосили намагався витягти зі свого фагота найчистіші звуки, підкорити норовливу складну мелодію, й той процес крок за кроком заспокоював його; і ось він задоволено всміхнувся: зрештою, що йому до того, як дона Марія до Кармо виховує свою неслухняну доньку? Він не був ані моралістом, ані критиком, щоб через усілякі дрібниці сваритися зі своєю коханою дружиною, такою доброю і красивою! І залунав у повітрі останній акорд, забриніла чиста нота, гармонійна та невинна.

Одначе дона Флор таки любила іншу музику: то не були високі творіння Баха та Бетговена, якими захоплювалася дона Жіза в напівтемряві німецької вітальні, це була інша проста і щира музика: народні мелодії й серенади під акомпанемент гітари, кавакіньйо, беримбау та сопілок. Але тепер вона змушена була вчитися любити гобої, тромбони, віолончелі та фагот і навіки забути ту, іншу музику, що забирала її з сьогодення й відносила в далекі глибини пам’яті, де вона блукала заплутаними манівцями та незвіданими роздоріжжями. Під соло фагота вона мусила поховати ту, таку рідну для неї музику, той далекий і такий близький час, те миле серцю й досі не забуте життя.

ДВІ ЖІНКИ, ДВІ ІСТОРІЇ. У МИНУЛОМУ ДОКТОРА ТЕОДОРО домагалися тільки дві жінки. Принаймні про інших дона Флор нічого не знала і готова була дати голову на відсіч, що інших спідниць у житті її чоловіка не було.

Одна з них — столична спокусниця Міртес Роша де Араужо, але на неї чекало розчарування. Втім, ненадовго; не в її стилі було марнувати час на марні нарікання, й вона тільки здивовано знизала плечима.

Міртес була дружиною банківського службовця, якого перевели з Ріо-де-Жанейро в Баїю, забезпечивши йому кращу посаду і вищу зарплатню. Якось у розмові з подругами вона зізналася, що страждає в цій глушині і що їй бракує столичної свободи і можливостей вдатися до такого любого їй адюльтера. Маючи цілу купу вільного часу — дітей у неї не було, якихось особливих обов’язків і поготів, — вона тільки те й робила, що знайомилася з цікавими юнаками і приємно збувала з ними час, аніскілечки не хвилюючись за свою репутацію. А де тут, у Баїї, знайти відповідних чоловіків і якусь затишну місцинку для побачень, як ото її улюблена квартира в дони Фаусти?

Інес Васкес дос Сантос, віддану патріотку Баїї, відверто обурило таке зневажливе ставлення до її рідного міста, наче то було якесь Богом забуте село, де навіть ні з ким чоловіка зрадити. Чому Міртес дозволяє собі так висловлюватися про її Баїю? Баїя не якийсь там ведмежий кут.