Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Згодом вона таки розпитала про того ефемерного коханця Інес і зрозуміла, що він помер, а викладачка вдруге вийшла заміж за якогось недолугого сліпака. О, він таки сліпородий, бо не міг би так байдужо пройти повз її сяйливу красу та сріблясте волосся.

Про цей фарс доні Флор докладно розповіла її подруга Енеїде, яка приятелювала з Інес Васкес дос Сантос іще зі студентських років; дійшла до неї й патетична фраза Міртес Роші де Араужо:

— Мало не переспала з небіжчиком, уявляєте?.. Ще цього мені бракувало!..

Зринула з її вуст і така фраза, мовляв, вона собі пальці обпікала об сковорідку дони Флор, навчаючись смажити креветки, а все заради чого? щоб познайомитися з отим недолугим доктором Теодоро, «тим нудним убозтвом»? Сміх та й годі!

Натомість дона Маґнолія, одвічна віконна чатівниця, ота вульгарна дешева кокетка, сприймала докторову надмірну серйозність як таку собі лакоминку, принадну особливість, що вирізняла його з натовпу. Ця яскрава шанувальниця чоловічої краси ненавиділа монотонність; серед розмаїття кольору шкіри, віку та зовнішнього вигляду її, мов магнітом притягувало все непересічне та цікаве. І якщо Міртес притягували простакуваті й легковажні молодики, то Маґнолія не обмежувала себе строгими канонами. Сьогодні їй подобалися шатени, завтра блондини, а післязавтра імпульсивного юнака змінював урівноважений п’ятдесятирічний чоловік. Кому смакуватимуть страви завжди з однією й тією ж приправою? Дона Маґнолія належала до класичних еклектиків.

Щонайменше чотири рази на день «цей достойний сорокарічний чоловік» (як казала про нього чарівна кришталева куля дони Динори) йшов з дому в аптеку і назад — повз її вікна, де дона Маґнолія сиділа в пеньюарі, що ледь прикривав її тугі звабливі груди. Відколи вона заступила на свої віконні чати, хлопчаки із найближчої гімназії Іпіранґа змінили звичний маршрут, щоб хоч упівока глянути, а як пощастить, то й помилуватися розкішним станом дони Маґнолії. І вона була вельми прихильна до своїх маленьких шанувальників: вони видавались їй дуже милими у гімназійних одностроях, коли тупцяли один поперед одного під її вікнами, а найменші навіть навшпиньки ставали, щоб краще розгледіти, а потім помріяти, як би вони оте все пестили. «Нехай потроху вчаться грішити», — повчально прорікала дона Маґнолія, ще нижче нагинаючись, щоб краще було видно її налиті соком перса.

Зітхали гімназисти, зітхали навколишні ремісники, касири, які насилу спромагалися рахувати гроші, торгові представники, молодики — такі, як Роке з багетної майстерні, старі — як Алфреду, який торгував образками з ликами святих. Не лише свої, приходили також здалеку — з Се, з Жікітаї, з Ітапажипе, Тороро, Матати, таке собі паломництво охочих споглянути дивовижні, такі знані в усіх-усюдах перса. Навіть сліпий жебрак, який переходив о третій годині розпечену сонцем вулицю, раптом зупинився:

— О, це воістину манна небесна для бідного сліпця…

Дивовижне видиво, ця достоту манна небесна, так його зачарувало, що, попри загрозу викриття, він зняв свої затемнені окуляри і витріщився на ті неоціненні дари Господні, що належали місцевому поліціанту. Якби той поліцейський тут-таки схопив облудника і кинув за ґрати, навіть тоді комедіант не пошкодував би про свій вчинок.

І лише доктор Теодоро, в своєму незмінно білому костюмі та при краватці, не звертав щонайменшої уваги на принади дони Маґнолії. Він лише ґречно схиляв голову і ввічливо знімав капелюх, вітаючись із нею, але всі зусилля красуні спокусити цього незворушного телепня, зруйнувати ту незламну подружню вірність, що так обурювала дону Маґнолію, проходили повз нього. Він єдиний, оцей смаглявий красень і, безсумнівно, справжній чоловік, лише він був цілком байдужий до її скарбів: ані натяку на захват, радість, екстаз, бодай на банальну цікавість не було в його очах. А це вже занадто! Як їй витримати таку обурливу бездушність до своєї чарівної персони?

Та він просто однолюб, запевняла дона Динора, яка багато знала про особисте життя доктора. Він не з тих, хто зраджуватиме рідну дружину, якщо не зраджував навіть Тавінью Манемоленсію, жінку легкої поведінки. Проте дона Маґнолія не покидала надії, переконана у своїй винятковій чарівності:

— Запам’ятайте собі, люба моя хіромантко, ба навіть зарубайте собі на носі, чи принаймні запишіть десь: чоловіків-однолюбів не існує, ми ж обидві чудово це розуміємо. От перепитайте в своєї кришталевої кулі, і якщо вона не бреше, то ви побачите там нашого любого доктора в домі побачень у ліжку в обіймах вашої покірної слуги Маґнолії Фатими дас Навес.