Жоржи Амаду - Дона Флор та двоє її чоловіків

Подальші події випали з поля зору дони Флор. Поринувши з головою у свої справи, вона дедалі менше приділяла уваги Марилді. Тож не дивно, що про шалений успіх дівчини на прослуховуванні вона довідалася тільки після їхньої з матір’ю сварки. Річ у тім, що Маріо Авґусто так зачарував голос Марилди, а надто її краса, що той вирішив підписати з нею контракт на вечірні виступи по суботах. Про високі гонорари, звісно, не йшлося, але ж вона поки що лише дебютантка, тому запропонована сума була цілком виправдана. З чернеткою контракту в руках схвильована Марилда мерщій примчала додому.

Але дона Марія до Кармо пошматувала документ.

— Я тебе виростила і виховала, щоб ти стала порядною жінкою, вийшла заміж. Тому поки житиму, я не…

— Але ж, мамо, ти обіцяла… Ти ж сама сказала, що коли мені виповниться вісімнадцять… — нагадала вона материну обіцянку, коли та вперше почула Марилдин виступ.

— Тобі ще немає вісімнадцяти…

— Але ж ось-ось буде, за якихось три місяці…

— Можеш забути про це, поки живеш зі мною під одним дахом! Нізащо!..

— Під одним дахом… Ну що ж, побачимо…

— Що саме побачимо? Відповідай, будь ласкава.

— Нічого.

Вона шукала дону Флор, цю добру душу, співчутливу порадницю, яка завжди вміла розрадити й утішити лагідним словом. Але сусідки не було вдома, а Марилда не мала сил її чекати, адже наближався вечір, а терпіти далі нестерпну материну тиранію вона не хотіла. Тож утекла з дому.

Зібрала трохи одягу, пару взуття, колекцію «Жорнал де Модиньяс», портрети співаків Франсиско Алвеса та Силвіо Калдаса, запхала все у валізу, поспіхом вибігла з дому, поки дона Марія до Кармо була у ванній, і застрибнула в трамвай.

Вирушила Марилда просто на радіостанцію «Амараліна». Дізнавшись, що дівчина втекла з дому і що вона до того ж іще неповнолітня, схвильований Маріо Авґусто, сповнений раптової відповідальності, негайно зажадав, щоб вона забиралася з його кабінету, адже йому зовсім не хотілося мати через неї неприємності. Марилда вирушила на пошуки Освалдиньйо. Вона оббивала пороги всіх можливих кабінетів, була вже й у торговельній фірмі, звідки він теж незадовго до того пішов. Звідти Марилда поїхала у Нижнє Місто, де в Освалдиньйо була запланована зустріч із його впливовими протекторами Маґальєнсами. Освалдиньйо? З радіо? Та він же щойно пішов назад у студію, знаєте адресу? Марилда знову помчала на вулицю Карлоса Ґомеса: піднялася Пагорбом Ласерда, пройшлася вулицею Чилі, зрізала шлях через площу Кастро Алвеса і нарешті, захекана та мокра від поту, зупинилася біля дверей студії. Освалдиньйо, звісно ж, там не було, але швейцар дозволив їй на нього зачекати і навіть запропонував стілець.

Зморена і перелякана дівчина, яку вже потроху брала злість, просиділа у вестибюлі кілька годин, спостерігаючи, як у неї перед носом туди-сюди проходять відомі артисти і знамениті співаки, як, наприклад, Силвіньйо Ламенья з квіткою в бутоньєрці та величезним перснем на мізинці. Багато хто, дивлячись на неї, відверто дивувався: «Хто ця гарненька дівчина?» Швейцар час від часу всміхався їй, підбадьорюючи та втішаючи:

— Його ще не було, та він точно незабаром прийде. Давно вже мав бути…

Десь близько восьмої вечора, коли вже добряче стемніло, Марилда, ледь не плачучи, тривожно запитала в швейцара, де б то їй випити кави і чогось перехопити. «У буфеті радіо», — відповів швейцар. Там, в оточенні всіх своїх кумирів-співаків у неї звідки й узялись нові сили та натхнення і вона твердо вирішила чекати хоч усе життя, аби тільки здійснилась її мрія стати відомою співачкою.

Повернувшись у вестибюль, Марилда подумала: «Бідна мама, вона вже, мабуть, божеволіє від хвилювання». Та не лише докори сумління мучили бідну дівчину: злість і обурення кипіли в її серці. Уже і зміна її швейцара закінчилась; його напарник заступив до своїх обов’язків, а Освалдиньйо все не приходив, либонь, марно було сподіватися побачити його нині в студії.

— Освалдиньйо, о такій порі? Уже надто пізно, люба… — підтвердив її сумніви новий швейцар.

Було майже пів на дев’яту, коли біля швейцара зупинився якийсь беззубий тип і витріщився на бідолашну Марилду, яка ледь стримувала сльози. Він вирішив розважити засмучену дівчину розповідями про пригоду в «Табарисі», що був неподалік звідти. Коли з його вуст злетіло ім’я Освалдиньйо, вона відразу ж усе зрозуміла: так он де тинявся той пройдисвіт з ранку й до вечора.

— У «Табарисі», а це де?

Тип хтиво посміхався своїм беззубим ротом, і на мить не зводячи з неї своїх нахабних ласих очиць.