Йоханна Спири - Гайді. Гайді. Пригоди тривають

— Ще годинку, будь ласка, годинку або дві. Не подивилися, як хижка виглядає всередині, не бачили ліжечка Гайді й взагалі, як там усе влаштоване. От якби додати кілька годин до дня, щоб він був довшим!

— Ну не думаю, що таке можливе, крім того, це, мабуть, мало б не дуже хороші наслідки, — відповіла бабуся.

Проте ідея оглянути хатинку зсередини прийшлася їй до смаку. Отож всі повставали з-за столу, і Вуй впевнено покотив крісло до вхідних дверей. Проте на порозі виникла проблема: двері були завузькі, й крісло не могло проїхати всередину. Довго не роздумуючи. Вуй узяв Клару на руки і заніс у хату. Бабуся жваво розглядала все, їй було приємно бачити, як дідусь облаштував свій побут і утримує житло в порядку та чистоті.

— А твоє ліжечко там, угорі, правда? — спитала у Гайді і без остраху полізла драбинкою на горище, встелене сіном.

— Як тут пахне різними травами, — почулося звідтам, — сон тут, без сумніву, міцний і корисний для здоров’я!

Бабуся підійшла до вікна в фаціяті, тим часом на горище піднявся дідусь із Кларою на руках, а за ними вистрибала по драбинці Гайді. Всі повставали навколо гарненько облаштованого ліжечка. Бабуся задумливо дивилася на нього, із задоволенням вдихала духмяний запах свіжого сіна. Клара була в захопленні від постелі подруги.

— Гайді, як тобі тут весело! Ти можеш, лежачи, дивитися в небо, тут так пахне, і чути, як «співають» на вітрі ялини. Я ще ніколи не бачила такої затишної спальні!

Вуй зиркнув на бабусю.

— Я так собі думаю, і нехай би шановна пані мені таки повірила на слово, може, не треба противитися дитині? Я про те, що нехай вона пожиє троха [35] Пожиє троха — поживе деякий час. у нас, в горах, набереться сил. Ви набрали достатньо теплих хустин і покривал. Із них ми зробимо окреме ліжко для Клари, гарне і м’яке. А хто за нею пригляне, то пані нехай не переживає, я те робитиму.

Клара із Гайді аж запищали від втіхи, обличчя бабусі теж свідчило, що вона рада з такого вирішення проблеми.

— Мій дорогий Вую, яка ви, все-таки, хороша людина! — промовила вона захоплено, — ви питаєте про мою думку? Та хто б сумнівався, що в горах дитина набереться нових сил! А як просто говорите про догляд за хворою дитиною! Ви легко й радо берете на себе проблеми, обтяжливі для іншого, ніби це для вас ніщо! Як я вам вдячна! — промовила бабуся, потиснувши йому руку.

Вуй, усміхаючись, відповів дружнім потиском.

Дідусь відразу взявся до справи. Клару виніс на вулицю й залишив у візку перед хатиною. Гайді «хвостиком» ходила за ним. Він вхопив ковдри й усміхнувшись, мовив:

— А добре, що бабуся набрала лахів, як на зиму. Ми їх тепер використаємо.

— Мій дорогий Вую, — відреагувала бабуся, що саме зайшла, — обережність — одна із чеснот, яка оберігає від неприємностей. Маємо щастя, що не застали нас у ваших горах ані шторм, ні буревій чи гроза, за це ми вдячні Богу, а тепер ще й усі речі згодяться. Я так і думала.

Вони піднялися на горище й почали розстеляти на сіні хустину за хустиною, готуючи постіль для Клари. Хусток виявилося таки забагато, тому ліжечко виглядало, як маленька фортеця.

— Ану, спробуємо, чи не коле де? — бабуся провела рукою по всій площині, проте м’які покривала були надійними, жодне стебельце їх не прокололо. Впевнившись у цьому, бабуся злізла драбинкою і вийшла до дітей на подвір’я. Клара й Гайді сиділи поруч і радісно вирішували, чим би їм зайнятися упродовж завтрашнього та наступних днів. Проте не знали, як довго Клара тут пробуде? Дівчатка відразу ж запитали про те. Бабуся відповіла, що це вирішує дідусь. Він саме вийшов на подвір’я, і до нього звернулися з цим важливим питанням. Вуй відповів, що чотирьох тижнів достатньо, аби визначитися, наскільки корисне для дитини альпійське повітря. Дівчатка знову виявили бурхливу радість, бо навіть і не сподівалися провести разом так багато часу.

Тим часом на полонину піднявся караван із носіями, конем та його власником. Носіїв із ношами відразу відправили додому.

Коли бабуся збиралася всістися на коня, Клара радісно вигукнула:

— Бабусю, ми прощатися не будемо, ти ж ненадовго поїдеш! Час від часу будеш нас провідувати, щоб побачити, як ми тут. Оце буде весело, правда, Гайді?

У Гайді видався такий багатий на радісні події день, що виявити втіху вона змогла лише високим підскоком.

Бабуся всілася на міцному в’ючакові, Вуй узяв коня за вуздечку і, міцно тримаючи, повів стежиною вниз. Як вона не переконувала його, щоб не йшов далеко, той залишався непохитним у бажанні провести її аж до села. Він добре знав цю крутезну дорогу, тому спуск на коні міг бути небезпечним для вершника.