Йоханна Спири - Гайді. Гайді. Пригоди тривають

А от Гайді, навпаки, надзвичайно зраділа новині. Наступного дня пішла до бабусі, щоб розповісти їй про приїзд гостей, та з іще більшою радістю, що дехто не приїде. Ця інформація була дуже важливою для бабусі, бо вона знала з розповідей малої про всіх і переживала разом з нею та розділяла її маленькі втіхи. Наступного дня після обіду дівчинка знову завчасу вийшла з дому, щоб відвідати бабусю: тепер була така пора, коли могла йти в гості без супроводу. Травневе сонце яскраво світило, довго залишаючись на небозводі. Сходити було легко й приємно: земля висохла, а легкий весняний вітерець м’яко дув у спину, підштовхуючи малу. Бабуся вже не лежала в ліжку, знову сиділа за пряжею у своєму кутку. А лице в неї було задумане, певно, її мучили якісь сумніви. Неспокій прийшов до старенької ще з учорашнього вечора. Вона дуже переживала і за всю ніч так і не склепила очей. Петрусь прийшов додому страшенно злий. Із його уривчастих пояснень мама та бабуся змогли лише зрозуміти, що з Франкфурта приїде цілий натовп і весь цей люд збирається поселитися на полонині в хатині Вуя. Як воно буде, Петрусь не знав, але бабуся уявляла собі подальший розвиток подій, і саме ці думки мучили її та не давали заснути.

Та ось в хатинку застрибнула Гайді, всілася на лавочку, приготовлену спеціально для неї, і з поспіхом кинулася розповідати всі новини. Проте перервалася десь посередині оповіді й спитала стурбовано:

— Бабцю, що сталося? Ти чомусь зовсім не тішишся з того, що я розповідаю.

— Та що ти, мені дуже весело, вже хоч би з того, що то приносить радість тобі…

— Бабцю, та я ж виджу, що ти чогось боїшся. Думаєш, що панна Роттенмаєр таки приїде з ними? — спитала дівчинка і від тої думки їй стало лячно.

— Та ні, нічого такого, чого б можна боятися, — заспокоювала старенька, — дай мені рученьку, щоб я була цілком певною, що ти тут. Все станеться тобі на краще, навіть якщо і не зможу цього витримати.

— Я не хочу такого кращого, якщо ти цього витримати не зможеш, бабуню! — категорично заявила мала.

У бабусі побоювань стало ще більше, бо вона упевнювалася в думці, що та маса народу з Франкфурта приїде, щоб забрати дитину. Певно, що так: дівчинка видужала, і тепер вони знову хочуть її до себе. Саме ці страхи мучили з учорашнього дня бабусю, проте вона постановила не показувати своїх побоювань. Дівчинка могла набратися жалю і не захотіти їхати до міста. Старенька на хвилю задумалася, як би то їй вийти з такої скрутної ситуації.

— Знаєш, дитинцю, тілько одне мене зараз по-справжньому втішить, і думати за дурне не буду. Почитай мені пісню з книжки, ту, яка починається словами «Господня воля здійсниться».

Гайді погортала стару книжку, швиденько знайшла потрібне місце й дзвінко почала:

— Так, ото якраз саме те, що я хтіла почути, — зітхнула з полегшенням бабуся, і вираз стурбованості зійшов з її обличчя.

Гайді задумливо дивилася на неї.

— Бабцю, корисне справдиться — це означає, що все буде добре, правда?

— Так воно й буде, — погодилася та, — на все воля Божа, як Він задумав, так і буде. Почитай ще раз, треба надовго запам’ятати.

Гайді прочитала вірша ще раз, а після цього ще кілька разів, бо й сама хотіла бути певною, що не забуде з нього жодного слова.

Коли прийшов вечір, і дівчинка піднялася вгору, додому, на небі почали виблискувати одна за одною зорі. Вони весело мерехтіли, вселяючи в серце радість. Раз за разом дівчинка спинялася, щоб помилуватися зоряним небом: а звідтам радісно підморгували до неї безконечні розсипи зірочок та зір, вона не втрималася й вигукнула:

— Аякже! Господь усе знає і в милості своїй виправляє, що не так, тому можна бути веселим і певним у подальшому!

А зорі продовжували мерехтіти, підморгувати малій, аж поки вона не дійшла до дідусевої хатини. А там зоряним небом милувався і він, бо цьогоріч іще не бачив такої краси.

Травень видався погожим, світлим і ясним. Давно вже в горах не було таких лагідних днів і ночей, як цією весною. Дідусь не раз спостерігав за сходом сонця на безхмарному небі, що віщувало хорошу, як і напередодні, погоду. Дивуючись, казав Петрусеві: «Це незвично сонячний рік, трави набираються особливої сили, ти, генерале, вважай, бо твої брикулі від такої паші геть показитися можуть!» Петрусь відважно цьвохкав прутиком, що мало означати: «Я знаю, як з ними собі дати раду!».