Йоханна Спири - Гайді. Гайді. Пригоди тривають

— Та буду я вчитися, — вичавив нарешті Петрусь чи то жалісливо, чи роздратовано.

Злість у Гайді відразу минула.

— От як гарно, то давай відразу, надовго не відкладаючи, й почнемо, — зраділа вона, діловито потягла хлопчину за руку до столу і принесла все необхідне для навчання.

У великій бандеролі від Клари була також книжечка, яка дуже подобалася Гайді. Вона згадала про неї ще вчора ввечері, бо це була абетка з віршиками, і її запросто можна було використати, щоб навчити Петруся читати. Вони повсідалися за столом, схилившись над книжкою, і урок почався.

Петрусь отримав завдання кілька разів поспіль називати букви в першому вірші, бо Гайді підійшла до справи старанно і хотіла бути певною, що він дійсно їх запам’ятовує.

Після кількох спроб мала вчителька зауважила:

— Ти так і не навчився, але нічого, я зараз прочитаю тобі вголос, а як побачиш, де яка буква, то легше буде складати їх докупи.

І Гайді почала:

— Скажеш:

— Я не піду, — вперся Петрусь.

— Куди? — не второпала Гайді.

— До суду завтра, — пояснив Петрусь.

— А ти вивчи три букви: «А», «Б», «Е» і нікуди не треба буде йти, — знайшла вихід зі скрутного становища дівчинка.

Петрусь кинувся до праці: почав так довго та вперто повторювати букви, поки Гайді не спинила його: «Ось ти вже й знаєш три букви». Вона підмітила, яке враження справив на Петруся віршик, тому вирішила використати це для подальших уроків.

— Я тобі прочитаю інші віршики, побачиш, як воно далі може бути.

Дівчинка почала виразно читати:

«А, Б, В, Г, Ґ, Д, Е, Є, Ж, З, И» —

Гайді перестала читати, бо Петрусь затих, і вона захотіла подивитися, що він робить. Погрози та майбутні нещастя за небажання вчитися справили таке гнітюче враження на хлопчину, що той закляк і перелякано глипав на дівчинку.

Їй стало шкода бідолаху і вона почала його втішати:

— Петрусю, не бійся, приходь щовечора, а будеш старатися так, як сьогодні, вивчатимеш щоразу кілька букв, то ніц тобі не буде. Але приходити маєш кожного дня, не так, як ти ходиш до школи. Навіть якщо падатиме сніг, він же тобі шкоди не заподіє, зможеш прийти до нас.

Петрусь гаряче пообіцяв старатися і приходити щодня, бо набрався такого ляку, що став лагідним і слухняним, як ягня. Після цього пішов додому.

Хлопчина старанно виконував усі накази Гайді, кожного вечора зубрив букву за буквою і близько брав до серця кожен віршик із абетки. Часто на заняттях був присутній і дідусь. Він сидів мовчки, задоволено пахкав люлькою та час від часу ледь помітно всміхався.

Після всіх мук із наукою Петруся частенько очікувала щедра винагорода, його запрошували повечеряти. Смачна вечеря з Гайді та Вуєм розганяла страхи, навіяні черговим віршиком із абетки.

Отак і проходили зимові дні. Петрусь приходив регулярно, і його старання не були марними: помалу осилював науку читання.

От лише віршики з абетки продовжували лякати та злити хлопчину. Діти дійшли вже до букви «У». Коли Гайді прочитала:

Петрусь не втримався і забурчав: «Ая, не хтів, а візьму й піду!». Проте букви вивчив, бо, мабуть, був під враженням, що дійсно якась сила може його вхопити за комір і поволокти кудись у невідоме.

Наступного вечора прийшла черга літери «Ф».

Петрусь покрутив головою і в’їдливо примітив:

— Ага, а прута на стіні нема!

— На стіні, певно, що нема, — знайшлася Гайді. — А дідусеву палюгу видів? Таку загрубу, як моя рука! Десь вона є, придивися, може, й на стіні?

Петрусь не раз бачив ліщиновий костур Вуя, і йому стало не до кепкувань: кинувся зубрити нову літеру.

Наступного дня був такий віршик:

Петрусь відірвався від книги, пильно оглянув відчинену шафу, де на полицях лежали хліб та сир, і розсердився: