Йоханна Спири - Гайді. Гайді. Пригоди тривають

— Йди сюди!

Гайді підійшла до інвалідного візка.

— Як тобі хочеться, щоб я тебе кликала: Гайді чи Аделаїда? — запитала Клара.

— Я називаюся Гайді і ніяк не інакше! — категорично відповіла мала.

— Ну, то я так і буду до тебе звертатися, — сказала Клара. — Мені подобається твоє ім’я, воно тобі личить. Хоча, мушу визнати, я ще ніколи такого не чула. Проте ніколи й дітей не бачила, які бути б такі, як ти. У тебе завжди короткі кучері?

— Я думаю, що так, — замислилася Гайді.

— А ти хотіла приїхати у Франкфурт? — запитала знову Клара.

— Та нє, але завтра я вернуся додому з білими м’якенькими булочками для бабусі, — пояснила Гайді мету свого приїзду до міста.

— Але ти й смішна! — розсердилася Клара. — Тебе поспіхом привозять у Франкфурт, щоб ми разом вчилися, знаєш, от буде весело! Ти ж навіть читати не вмієш! Тепер на уроці завжди буде щось новеньке. А то кожного дня так нудно на цих уроках! Ніяк ранок не закінчиться! Я про те, що кожного ранку о десятій годині приходить пан Кандитат. Тоді розпочинаються уроки і тривають аж до другої. Як вони довго тягнуться! Деколи пан Кандидат бере книгу й тримає її дуже близько до очей, ніби несподівано робиться короткозорим, але в той час він просто широко позіхає. А панна Роттенмаєр, коли мені щось читає, час від часу виймає свою велику хусточку і тримає перед собою, так, що зовсім обличчя не видно. Це, очевидно, мало б означати, що вона глибоко схвильована прочитаним, але насправді, — і я це дуже добре знаю, — вона позіхає за хусточкою так широко, як тільки може. В цей момент мені теж дуже хочеться позіхнути, але мушу позіхи тамувати і тихцем їх ковтати. Бо лиш позіхну — панна Роттенмаєр одразу дістає риб’ячий жир і зі словами, що я слабшаю, змушує його пити. Яка ж це гидота! Краще я вже буду позіхи ковтати! А тепер нудно більше не буде, тепер буде весело, бо я слухатиму, як ти вчишся читати.

Гайді похитала головою, як тільки-но почула, що її вчитимуть читанню.

— Ну ж бо, Гайді, ти мусиш навчитися читати, всі люди мусять це вміти. А пан Кандидат — дуже хороший учитель. Він ніколи не буває злий. Усе тобі пояснюватиме. Знаєш, маю тебе все ж попередити: попервах, як слухатимеш його пояснення, не зрозумієш нічогісінько. Але зачекай, не кажи, що не розумієш, бо як скажеш, він знову почне пояснювати, наговорить іще більше, а ти однаково нічого не второпаєш. Треба просто трішечки зачекати. Як навчишся дечому, тоді й почнеш розуміти його пояснення.

Та ось до кімнати повернулася панна Роттенмаєр. Вона так і не догукалась Дорку і була дуже схвильована цим фактом. Їй не було кому пояснити, що домовлялися вони зовсім про інше. Дитина не відповідає вимогам, які вона окреслила. Відмовитися від домовленості панна не змогла. Тож відчувала себе вельми кепсько, бо сама ж цю кашу й заварила. Вона побігла з кімнати для навчання у їдальню, повернулася назад, побігла знову у їдальню, де зігнала злість на Себастянові, який саме споглядав своїми круглими очима накритий стіл, щоб переконатися, що створене ним не має ніяких вад.

— Думати він до завтрашнього ранку буде, і накриє стіл завтра, хоча це має бути зроблено сьогодні, — з цими словами панна Роттенмаєр пробігла повз Себастяна і малоприємним тоном покликала Тінетту. Служниця задріботіла до неї набагато меншими кроками аніж зазвичай. А як підійшла то з таким глузливим виглядом, що панна не відважилася до неї чіплятися. Від чого стала просто кипіти від злості.

— Тінетто, приведіть у порядок кімнату для новоприбулої, — сказала вона мало не крізь зуби, так їй тяжко давався спокій у голосі, — там усе готове, повитирайте тільки пилюку з меблів.

— Є для кого старатися, — покепкувала Тінетта й пішла.

Тим часом Себастян злісно відчинив обидві половинки дверей покою для навчання: був лихий після прочуханів панни Роттенмаєр, а гідно відповісти управительці йому бракувало духу. Проте в кімнату, щоб викотити інвалідне крісло, зайшов сповненим незворушності й холодної величі. Поки він налаштовував руків’я позаду інвалідного візка, Гайді стала перед ним і втупилася поглядом. Лакей несподівано скипів:

— На що тут витріщатися?!

Він ніколи не наважився б висварити малу, якби помітив панну Роттенмаєр, яка саме стала на порозі.

— У тебе вигляд, мов у Петруся-козопаса, — відповіла Гайді.

Управителька аж розпачливо сплеснула руками:

— Та бути цього не може! — зойкнула вона тихо. — Вона на «ти» з прислугою! У цього створіння відсутнє уявлення про елементарні правила етикету!