Уильям Моэм - Тягар пристрастей людських

Керрі почув на доріжці кроки, і з темряви з’явилася постать.

— Саллі, — пробурмотів він.

Дівчина зупинилася і підійшла до східців; повітря сповнилося солодкими й чистими сільськими пахощами. Здавалося, вона принесла з собою аромат свіжоскошеного сіна, запах стиглого хмелю і свіжість молодої трави. Її м’які повні вуста притиснулися до його власних, а приємне на дотик сильне тіло було таким міцним у його обіймах.

— Молоко і мед, — сказав Філіп. — Ви як молоко і мед.

Він змусив дівчину заплющити очі і по черзі поцілував її повіки. Міцна м’язиста рука Саллі була оголена до ліктя. Філіп торкнувся до неї долонею і подивувався її красі; вона сяяла в темряві; шкіра Саллі була вражаюче світлою та прозорою, мов на полотнах Рубенса, і з одного боку вкривалася коротеньким золотавим волоссям. Це була рука саксонської богині, і ніхто зі смертних не мав такої вишуканої невибагливої природності. Філіп подумав про двір заміського будиночка і чарівні квіти, що буяють у серцях усіх людей, про рожеву алтею і червону та білу троянди, які називають Йорками та Ланкастерами, про дамаську чорнушку, турецьку гвоздику, жимолость, сокирки та камнеломку тіньову.

— Як ви можете любити мене? — запитав він. — Я непримітний, пересічний, потворний каліка.

Дівчина взяла його обличчя обома долонями і поцілувала в губи.

— Ви просто дурник, ось ви хто, — відповіла вона.

Коли хміль зібрали, Філіп дізнався, що отримав місце помічника лікаря в шпиталі Святого Луки, і в супроводі родини Ательні повернувся до Лондона. Тім він винайняв у Вестмінстері скромне помешкання і на початку жовтня вийшов на роботу. Вона виявилася цікавою й різноманітною, Кері щодня вивчав щось нове, почувався важливою людиною та часто бачився з Саллі. Життя здавалося надзвичайно приємним. У дні, коли не потрібно було навідуватися до пацієнтів додому, Філіп звільнявся близько шостої та йшов до крамниці, де працювала Саллі, щоб зустріти дівчину з роботи. Навпроти, біля службового виходу, або трохи далі, на розі, юрмилося кілька молодиків, а дівчата, виходячи парами чи невеличкими групками, впізнавали Кері, хихотіли та підштовхували одна одну ліктями. Саллі у простій чорній сукні анітрохи не нагадувала ту сільську дівчину, що пліч-о-пліч із ним збирала хміль. Із крамниці вона виходила швидко, але, помітивши Філіпа, сповільнювала крок і безтурботно усміхалася. Разом вони минали галасливі вулиці, і Філіп розповідав дівчині про роботу в шпиталі, а вона йому — чим займалася сьогодні в крамниці. Незабаром Кері запам’ятав імена її співробітниць. Виявилося, що Саллі має стримане, але уїдливе почуття гумору. Вона обговорювала дівчат та чоловіків, що минали повз них, і його зачудовувала її несподівана жартівлива влучність. Дівчина розмовляла особливим, надзвичайно серйозним тоном, наче в її словах узагалі не було нічого смішного, але її спостережливі зауваження змушували Філіпа радісно реготати. Саллі кидала на нього швидкі погляди, і її усміхнені очі підказували, що дівчина чудово знає про свою дотепність. Зустрічаючись, вони потискали руки і прощалися так само офіційно. Якось Кері запросив дівчину до себе на чай, але вона відмовилася:

— Ні, я цього не робитиму. Це виглядатиме підозріло.

Вони ніколи й словом не прохопилися про кохання. Здавалося, дівчина не хоче нічого більшого за його компанію на таких прогулянках, однак Філіп був упевнений, що вона радіє їхнім зустрічам. Саллі залишалася для нього такою ж загадкою, як на початку їхнього знайомства. Її поведінку Кері так і не зрозумів, але, знайомлячись із дівчиною ближче, відчував щоразу більшу симпатію до неї — вона багато знала, була стриманою і володіла якоюсь чарівною чесністю: відчувалося, що на неї можна покластися за будь-яких обставин.

— Ви страшенно хороша, — сказав якось Філіп ні сіло ні впало.

— Гадаю, я точно така ж, як усі інші, — відгукнулася Саллі.

Він знав, що не кохає її. Але він насолоджувався компанією Саллі, вона дивним чином заспокоювала його; Філіп відчував до дев’ятнадцятирічної продавчині палку прихильність і ще дещо, що йому самому видавалося сміховинним, — повагу. А ще Кері захоплювався її чудовим здоров’ям. Саллі була величним звіром без жодної вади, її фізична бездоганність сповнювала його побожним захватом. Поруч із Саллі Філіп почувався не вартим її.

А потім, коли минуло три тижні з дня їхнього повернення до Лондона, на прогулянці він помітив, що дівчина мовчазна. Її безтурботний вираз обличчя псувала ледь помітна зморшка між бровами, наче дівчина ось-ось насупиться.