Уильям Моэм - Тягар пристрастей людських

Однак плин його думок несподівано перервав доктор Саус:

— Скільки вам років?

— Незабаром тридцять.

— І як так сталося, що ви щойно отримали диплом?

— Я не йшов учитися на лікаря до двадцяти трьох років, а потім мені довелося перервати навчання на два роки.

— Чому?

— Через бідність.

Доктор Саус якось дивно на нього глипнув і знову занурився в мовчання. Повечерявши, він підвівся з-за столу.

— Ви знаєте, що тут за практика?

— Ні, — зізнався Філіп.

— Здебільшого рибалки та їхні родини. У мене тут шпиталь профспілки моряків. Раніше тут був лише я, але відколи місто намагаються перетворити на модний курорт, на стрімчаку оселився інший лікар. Заможні люди ходять до нього, а мені залишаються лише ті, хто взагалі не може заплатити за лікаря.

Філіп зрозумів, що суперник був болючим місцем доктора Сауса.

— Ви ж розумієте, що в мене немає досвіду, — нагадав він.

— Жоден із вас нічого не знає.

Не додавши більше жодного слова, він вийшов із кімнати і залишив Філіпа наодинці. Прийшовши прибрати зі стола, покоївка повідомила йому, що доктор Саус увечері приймає пацієнтів між шостою та сьомою годинами, тож на сьогодні робота вже закінчилася. Кері приніс зі своєї кімнати книжку, запалив люльку і влаштувався читати. Це було так приємно, адже протягом кількох останніх місяців він не читав нічого, крім медичних підручників. О десятій до кімнати зайшов доктор Саус і подивився на нього. Філіп ненавидів, коли доводилося сидіти, опустивши ноги, тож притягнув собі для них додатковий стілець.

— Схоже, ви вмієте зручно влаштуватися, — зауважив доктор Саус так похмуро, що це стурбувало би Філіпа, якби він не був у такому гарному гуморі.

У відповідь в очах Кері зблиснула усмішка:

— Ви ж не заперечуєте?

Доктор Саус знову витріщився на нього, але нічого не відповів.

— Що ви читаєте?

— «Перегріна Пікля». Смоллетта [338] Тобіас Смоллетт — шотландський романіст, поет і перекладач. .

— Я випадково знаю, що «Перегріна Пікля» написав Смоллетт.

— Перепрошую. Зазвичай медики не надто цікавляться літературою, хіба ні?

Філіп поклав книгу на стіл, і доктор Саус узяв її погортати. Раніше цей томик належав блекстейблівському вікарію. Це була тоненька книжечка в потертій сап’яновій палітурці. На обкладинці була мідна табличка з гравіюванням, а сторінки від старості вкрилися пліснявкою і плямами. Коли лікар узяв книжку до рук, Філіп мимохіть нахилилася вперед, а у його погляді промайнула усмішка. Однак повз лікаря ніщо не проходило непоміченим.

— Кепкуєте з мене? — крижаним тоном поцікавився він.

— Я бачу, що ви любите книжки. Це завжди видно з того, як люди з ними поводяться.

Доктор Саус одразу ж поклав роман на місце.

— Сніданок о восьмій тридцять, — кинув він і вийшов із кімнати.

«Ну й кумедний стариган»! — подумав Філіп.

Незабаром він довідався, чому помічник лікаря не міг знайти із доктором Саусом спільну мову. Перш за все, той категорично відмовлявся від усіх досягнень медицини, здобутих за останні тридцять років: він не збирався витрачати час на модні ліки, які спершу вважалися чудодійним зіллям, а потім виходили з ужитку; лікар мав набір мікстур, до яких звик іще у шпиталі Святого Луки, коли був студентом, і користувався ними ціле життя, вважаючи їх анітрохи не гіршими за всі модні новинки, що з’явилися відтоді. Кері здивувало, наскільки недовірливо доктор Саус ставився до асептики: він користувався нею під тиском загальноприйнятої думки, але ставився до відомих Філіпові профілактичних заходів у шпиталі так легковажно, наче дорослий, що грається в солдатиків із дітьми.

— Я бачив, як з’явилися антисептики й змели все на своєму шляху, а потім бачив, як асептики зайняли їхнє місце. Дурня!

Молодики, що приїжджали до нього відразу після практики в шпиталі, з повітря всотали зневагу до лікаря широкого профілю; однак у палатах їм траплялися лише складні випадки. Вони знали, як вилікувати незрозумілу хворобу наднирників, але робилися безпомічними, коли хворий приходив із нежиттю. Їхні знання були суто теоретичні, а самовпевненість неохопною. Доктор Саус спостерігав за ними, стиснувши губи; демонструючи молодим лікарям масштаби їхньої некомпетентності та безпідставність зарозумілості, чоловік відчував якесь мстиве задоволення. Пацієнти тут були вбогі — здебільшого рибалки, — і лікар сам готував медикаменти для них. Доктор Саус запитував у свого помічника, як той збирається зводити кінці з кінцями, якщо виписуватиме рибалці, в якого болить живіт, суміш із півдесятка дорогих речовин. А ще чоловік жалівся, що молоді лікарі тепер неосвічені: вони читають лише «Спортінґ таймс» і «Брітіш медікал джорнал», не вміють розбірливо писати і роблять купу помилок. Два чи три дні старий уважно спостерігав за Філіпом, приготувавшись накинутися на нього з уїдливою іронією, щойно той дасть йому привід; а Кері, здогадавшись про це, робив свою справу, тихенько посміюючись. Зміна діяльності припала йому до душі. Відчуття незалежності та відповідальності подобалися. До кабінету лікаря приходили різноманітні люди. Філіп радів, відчуваючи, що всі вони йому довіряють; цікаво було слідкувати за процесом зцілення, адже у шпиталі спостерігати за ним можна було лише на відстані. Обходячи хворих, він потрапляв до хатинок із низьким дахом, де всюди лежали рибальські снасті, паруси і згадки про заморські подорожі — лакована скринька з Японії, остроги й весла з Меланезії [339] Сукупність островів у Тихому океані. чи кинджали зі стамбульського базару; у маленьких захаращених кімнатках пахло романтикою, а солоне морське повітря сповнювало їх гіркою свіжістю. Він полюбляв теревенити з моряками, а вони, відчувши, що до них не ставляться зверхньо, довго згадували про далекі подорожі своєї юності.