Джозеф Киплинг - Кім

Того ж вечора на Лагорському вокзалі біля багажних ваг Кім говорив Магбубові:

— Насамкінець я вже побоювався, аби на мене не впав дах і я не пошився у дурні. Батьку мій, це все справді закінчилося?

Магбуб клацнув пальцями на знак остаточного завершення, його очі горіли, мов дві розпечені жарини.

— То де мій пістоль, який я маю носити?

— Тихше! Спершу ти півроку бігатимеш не стриножений. Я випросив це у полковника Крейтон-сагиба. За двадцять рупій на місяць. Старий червоношапочник знає, що ти приїздиш.

— Я платитиму тобі дастурі [комісійні] зі своєї платні впродовж трьох місяців, — розважливо мовив Кім. — Ага, дві рупії щомісяця. Але спершу нам треба здихатися оцього, — він посмикав себе за тоненьку лляну штанину і відтягнув комір сорочки. — Я привіз із собою все, що мені знадобиться в Дорозі. Мою валізу відправлено до Ларган-сагиба.

— Який надсилає тобі салами… сагибе.

— Ларган-сагиб дуже розумний чоловік. Але що ти робитимеш далі?

— Я повернуся на північ, назад у Велику Гру. Що ж іще? Ти досі маєш на думці піти з тим червоноголовим?

— Не забувай, що він зробив мене тим, хто я є, хоч він про це і не знає. З року в рік він платив за моє навчання.

— Я б теж так зробив — аби моя дурна голова до того додумалася, — прогарчав Магбуб. — Виходь. Вже запалили лампи і ніхто тебе не впізнає на базарі. Підемо до Ганіфи.

По дорозі туди Магбуб надавав йому силу-силенну порад, як матінка Лемюелеві [142] Лемюель — біблійний персонаж, популярний, зокрема, у мормонів. Йдеться про рядок зі Священного Писання: «не оддавай жіноцтву сил твоїх, ані поступків твоїх тим погубницям царів» (Книга приповісток Соломонових, 31.3). , і як не дивно, влучно окреслив, яким чином такі жінки, як Ганіфа, шкодять можновладцям.

— І я пригадую, — злісно цитував він, — слова одного чоловіка: «Вір зміюці більше, ніж повії, а повії більше, ніж патану, Магбубе Алі». Отож, за винятком патанів, до яких я й сам належу, все це правда. І найбільше воно справджується в Дорозі, бо ж буває так, що через жінок руйнуються всі плани, а ми лежимо на світанку з перерізаним горлом. Отак сталося з таким-то… — і він переповів криваві подробиці.

— Тоді навіщо?.. — Кім призупинився перед брудними сходами, що вели в теплу пітьму горішньої кімнати у кварталі, котрий позаду тютюнової крамниці Азім Улли. Ті, хто знали це місце, називали його Птахівнею — настільки воно сповнене шепотів, насвистувань і щебетів.

Кімната з брудними подушками та недокуреними хукками бридко смерділа застояним тютюном. У кутку лежала велика безформна жінка, загорнута в зеленкуватий серпанок і геть всіяна місцевими важкими прикрасами: на бровах, на носі, вухах, шиї, руках, зап’ястках, талії і гомілках. Коли вона повернулася, то вони забряжчали, як мідні горнята. Худюща кицька нявчала від голоду за вікном на балконі. Кім завмер від подиву біля вхідної завіси.

— Це новенький, Магбубе? — ліниво спитала Ганіфа, навіть не виймаючи чубук із рота, — О, Бактану! — як і більшість таких жінок, вона заклиналася джиннами. — О, Бактану! На нього приємно подивитися.

— Це частина продажу коня, — пояснив Магбуб Кімові, а той розсміявся.

— Я це чую ще з шостого класу — відповів він, присідаючи на світлі, — то куди ж воно веде?

— До захисту. Сьогодні ввечері ми змінимо тобі колір. Це спання під покрівлею зробило тебе білим, як мигдаль. Але Ганіфа знає секрет стійкої фарби, такої, що за день-два не облізе. А ще ми зміцнимо тебе перед дорогою. Це мій подарунок тобі, сину. Зніми все, що на тобі є металевого, і склади он там. Готуйся, Ганіфо.

Кім стягнув із себе компас, виклав експедиційну коробочку з фарбами й поповнену аптечку. Усі ці речі супроводжували його в мандрах, і він по-хлоп’ячому страшенно цінував їх.

Жінка повільно підвелася і рушила, поводячи руками перед собою. Тоді Кім побачив, що вона сліпа.

— Так, так — пробурмотіла вона, — патан правду каже: моя фарба не зійде ні за тиждень, ні за місяць, а ті, кого я захищаю — надійно у безпеці.

— Коли ти йдеш далеко і сам, погано зненацька вкритися лишаями або проказою, — мовив Магбуб. — Як ти ходив зі мною, то я міг би за тобою наглядати. Крім того, патани світлошкірі. А тепер роздягайся по пояс і подивися, який ти білий. — Ганіфа навпомацки повернулася з внутрішньої кімнати. — Байдуже, вона нічого не бачить. — Він узяв з обнизаних перстенями рук олов’яну чашу.

Фарба здавалася синюватою і липкою. Кім спробував мазнути собі зсередини зап’ястка ватним квачиком, але Ганіфа вловила це на слух.