Джозеф Киплинг - Кім

Він розповів про воєнні дії на кордоні, під час яких догрські роти лудхіанських сикхів добре себе показали. Амрітсарська дівуля всміхнулася; вона розуміла, що оповідач прагне її схвалення.

— Ой, леле! — вигукнула дружина хлібороба, коли солдат закінчив. — Значить, їхні села були спалені, а малі діти лишилися без притулку?

— Вони глумилися з наших убитих. Після того як ми, солдати сикхського полку, провчили їх, вони заплатили велику данину. Ось як усе це було… Це Амрітсар, чи що?

— Ага, і тут проколюють наші квитки, — сказав лихвар, нишпорячи у себе за поясом.

Ліхтарі блідли при світлі зорі, коли контролер-метис почав обхід. На Сході, де люди ховають свої квитки по всяких незвичайних місцях, перевірка квитків тягнеться довго. Кім показав свій квиток, і йому веліли виходити.

— Але я їду до Амбали, — засперечався він, — я їду з цим святим чоловіком.

— Можеш їхати хоч у Джаханум, мені то що? Цей квиток тільки до Амрітсара. Пішов геть!

Кім вибухнув зливою сліз, запевняючи, що Лама йому батько і мати, що він, Кім, опора його похилого віку і що Лама помре без його допомоги. Весь вагон напосідався на контролера, щоб той змилувався (особливе красномовство проявив лихвар), але контролер витягнув Кіма на платформу. Лама кліпав очима: він не міг второпати, що відбувається, а Кім іще голосніше ридав за вікном вагона.

— Я дуже бідний. Батько мій помер, мати померла. О люди добрі, якщо я тут залишуся, хто буде доглядати за цим дідом?

— Що… що це таке? — повторював Лама. — Він повинен їхати в Бенарес. Він повинен їхати зі мною разом. Він мій чела. Якщо треба заплатити…

— О, помовч, — прошепотів Кім. — Хіба ми раджі, щоб кидатися добрим сріблом, коли люди навколо такі милосердні?

Амрітсарська дівиця вийшла, захопивши свої клунки, і Кім спрямував на неї уважний погляд. Він знав, що подібні жінки зазвичай щедрі.

— Квиток, маленький квиточечок до Амбали, о володарко сердець! — вона розсміялася. — Невже і ти не милосердна?

— Святий чоловік прийшов із Півночі?

— Він прийшов здалеку, з найдальшої Півночі, з гір, — вигукнув Кім.

— Тепер на Півночі сніг лежить у горах між соснами. Моя матір була родом із Кулу. Візьми собі квиток. Попроси його благословити мене.

— Десять тисяч благословень, — заверещав Кім. — О, свята людино! Жінка подала нам милостиню, жінка із золотим серцем, так що я зможу їхати разом із тобою. Я побіг за квитко-ом.

Дівиця глянула на Ламу, який машинально вийшов на платформу слідом за Кімом. Він нахилив голову, щоб не дивитися на неї, і забурмотів щось по-тибетському, коли вона проходила повз у юрбі.

— Як заробила — так і розпустила, — злісно промовила дружина хлібороба.

— Вона надбала заслугу, — заперечив Лама. — Безсумнівно, це була черниця.

— У одному Амрітсарі тисяч десять таких черниць. Іди назад, старий, а то по-їзд піде без тебе, — прокричав лихвар.

— Вистачило не лише на квиток, але і на трішки їжі, — повідомив Кім, стрибаючи на своє місце. — Тепер їж, святий чоловіче. Дивись! День наступає.

Золоті, рожеві, шафранові, червоні курилися ранкові тумани над пласкими зеленими рівнинами. Увесь багатий Пенджаб відкривався у полиску яскравого сонця. Лама злегка відхилявся назад від мерехтіння телеграфних стовпів.

— Велика швидкість цього потягу, — сказав лихвар із поблажливою усмішкою. — Ми від’їхали від Лагора далі, ніж ти встиг би пройти за два дні. Увечері приїдемо до Амбали.

— Але звідти ще далеко до Бенареса, — втомлено мовив Лама, жуючи запропоновані Кімом перепічки. Усі пасажири порозв’язували свої клунки і взялися снідати. Потім лихвар, хлібороб і солдат натоптали собі люльки і заповнили вагон задушливим, міцним димом; вони спльовували і кашляли з насолодою. Сикх і дружина хлібороба жували листя бетелю, Лама нюхав тютюн і перебирав вервицю, а Кім, схрестивши ноги, посміхався, радіючи приємному відчуттю повного шлунку.

— Які у вас у Бенаресі є річки? — несподівано запитав Лама, звертаючись до всього вагона загалом.

— У нас є Ганг, — відповів лихвар, коли підгигикування замовкло.

— А ще які?

— Які ж іще, крім Гангу?

— Ні, я мав на увазі таку собі Річку Зцілення.

— Це і є Ганг. Хто скупається в ньому, очиститься і піде до богів. Я тричі здійснював паломництво до Гангу, — він гордо оглянувся довкола.

— Тобі це на користь, — сухо сказав молодий сипай, і сміх мандрівників упав на лихваря.

— Очиститися… щоби повернутися до богів, — пробурмотів Лама, — і знову обертатися в круговороті життя, будучи, як і раніше, прив’язаним, до Колеса! — він роздратовано похитав головою. — Але, може, тут помилка. Хто ж спочатку створив Ганг?