Джозеф Киплинг - Кім

— Ха! Що каже Магбуб Алі? — він і не глянув на мовця, тож Кім упевнився, що той знає, про що мова.

— Родовід білого жеребця повністю встановлений.

— Які на те докази? — англієць перейшов до шпалери з троянд уздовж алеї.

— Магбуб Алі дав мені ось цей доказ, — Кім жбурнув у повітря скручений клаптик паперу, і він упав на доріжку поруч із чоловіком, який наступив на нього ногою, побачивши, що з-за рогу виходить садівник. Коли слуга пішов, він підняв папірець, кинув на землю рупію — Кім почув дзвін металу — і покрокував до будинку, жодного разу не оглянувшись. Кім швидко підняв монету; втім, незважаючи на умови свого виховання, він був справжнім ірландцем і вважав срібло найменш важливим елементом усякої гри. Чого він завжди хотів, так це наочно дізнаватися про результати своїх дій; тому, замість того, щоб вислизнути геть, він ліг у траву і поплазував до будинку.

Він побачив — індійські бунгало відкриті з усіх боків — що англієць, повернувшись у розташовану за рогом веранди тісну гардеробну кімнату, що слугувала також і кабінетом, завалену паперами і портфелями, сів читати послання Магбуба Алі. Обличчя його, яскраво освітлене гасовою лампою, змінилося і потемніло, і Кім, як і кожен жебрак, звиклий стежити за виразом облич, зауважив це.

— Вілле! Вілле, любий! — пролунав жіночий голос. — Іди до вітальні. Вони ось-ось приїдуть.

— Вілле! — знову пролунав голос п’ять хвилин по тому. — Він приїхав. Я чую, як солдати їдуть по алеї.

Той вискочив назовні без капелюха, а в цей час біля веранди зупинилося велике ландо, слідом за яким їхали чотири тубільних кавалеристи, і з нього вийшов високий чорнявий чоловік, прямий, як стріла. Попереду йшов молодий офіцер, який люб’язно посміхався. Кім лежав на животі, майже торкаючись високих коліс. Господар і чорнявий незнайомець обмінялися двома фразами.

— Звичайно, сер, — швидко промовив молодий офіцер. — Все має зачекати, якщо справа стосується коня.

— Ми затримаємося не більше, ніж на двадцять хвилин, — сказав Кімів знайомець. — А ви будьте за господаря, забавляйте гостей і всяке таке.

— Звеліть одному із солдатів зачекати, — сказав високий чоловік, і обидва вони пройшли до гардеробної, а ландо поїхало геть. Кім бачив, як їхні голови схилилися над посланням Магбуба Алі, і чув їхні голоси: один — тихий і шанобливий, а інший — рішучий і різкий.

— Ідеться не про тижні, а про дні, мало не про години, — мовив старший. — Я давно вже на це чекав, але оця штука, — він ляснув по записці Магбуба Алі, — вирішує справу. Здається, у вас сьогодні обідає Ґроґан?

— Так, сер, і Маклін теж.

— Чудово. Я сам поговорю з ними. Справа, звичайно, буде повідомлена Раді, але за таких умов, гадаю, ми маємо право діяти негайно. Попередьте Піндську [43] Пінд — на жаргоні англійських солдатів Равал-пінді, нині у Пакистані. і Пешаварську бригади. Це внесе плутанину в літній графік, але тут уже нічого не поробиш. Ось що виходить, якщо їх відразу ж не провчити гарненько. Восьми тисяч, мабуть, вистачить.

— Як щодо артилерії, сер?

— Я пораджуся з Макліном.

— То, значить, війна?

— Ні, каральна експедиція. Коли тебе зобов’язують дії твого попередника…

— Але, можливо, С.25-й збрехав?

— Він підтверджує донесення іншої особи. По суті, вони ще шість місяців тому показали кігті. Але Девеніш стверджував, що є шанси на мир. Звичайно, вони скористалися цим, щоби зміцнити свої сили. Негайно надішліть ці телеграми — новий шифр, не старий — мій і Вортона [44] Вортон — можливо, командувач військ у Равал-пінді. . Не думаю, що нам потрібно змушувати дам чекати на нас довше. Усе решту ми обговоримо за післяобідньою сигарою. Я не сумнівався, що так і буде. Це не війна, а каральна експедиція.

Коли кавалерист від’їхав, Кім пробрався до задньої половини будинку, де він, спираючись на свій лагорський досвід, сподівався отримати їжу та інформацію. Кухня кишіла збудженими кухарчуками, один з яких копнув його.

— Ай, — верескнув Кім, прикидаючись зарюмсаним, — я тільки прийшов помити тарілки, щоби мене за це нагодували.

— Вся Амбала сюди відрядилася за тим самим. Забирайся геть! Вони зараз суп їдять. Ти думаєш, що нам, слугам сагиба Крейтона, потрібна чужа допомога при великому обіді?

— А це дуже великий обід? — запитав Кім, косуючи на страви.

— Ще б пак! А головний гість не хто інший, як сам Джанго-лат-сагиб. [Головнокомандуючий].

— Хо! — видав Кім гортанний вигук подиву. Він довідався про все, що хотів, і, коли кухарчук відвернувся, пішов геть.