Джозеф Киплинг - Кім

— Хм! Ось що говорять зірки: через три дні прийдуть двоє людей, щоб усе підготувати. За ними ітиме Бик, але над усім цим — знак війни та озброєних людей.

— У нашому вагоні, коли ми їхали з Лагора, справді був солдат із полку лудхіанських сикхів, — простодушно мовила дружина хлібороба.

— Ні! Озброєні люди; багато сотень. Який у тебе зв’язок із війною? — запитав жрець у Кіма. — Твій знак — червоний і гнівний знак війни, яка от-от повинна початися.

— Ні, ні, — серйозно заперечив Лама, — ми шукаємо миру і нашу Річку, — і тільки.

Кім посміхнувся, згадавши про підслухані ним розмови в гардеробній кімнаті. Зірки справді були до нього прихильні. Жрець стер ногою гороскоп.

— Більше я нічого не бачу. Через три дні до тебе прийде Бик, хлопчику мій.

— А моя Річка? Річка? — благав Лама. — Я сподіваюся, що Бик обох нас поведе до Ріки.

— На жаль, що стосується чудодійної Річки, брате мій, — відповів жрець, — то такі речі трапляються не часто.

На ранок, хоча їх і переконували залишитися, Лама наполіг на тому, щоби піти. Кіму дали великий клунок із доброю їжею і мало не три анни міддю на подорожні витрати, і всі, мовлячи безліч напутніх благословень, дивилися, як обидва подорожніх ідуть на південь у досвітніх сутінках.

— Шкода, що ці люди і подібні до них не можуть звільнитися від Колеса, — сказав Лама.

— Ну, ні, якби тільки лихі, злі люди залишилися на землі, то хто давав би нам притулок і їжу? — зауважив Кім, весело ступаючи зі своєю ношею на спині.

— Он там струмочок. Давай подивимося, — сказав Лама і, зійшовши з курної дороги, пішов полем, де нарвався на цілісіньку зграю бродячих собак.

Позаду них сердитий селянин розмахував бамбуковою палицею. Це був зеленяр із касти араїнів [садівників], який вирощував овочі та квіти для Амбали. Кім добре знав це поріддя.

— Отака людина, — сказав Лама, не звертаючи уваги на собак, — нечемна з незнайомцями, нездержлива на слова і немилосердна. Хай його поведінка буде тобі пересторогою, мій учню.

— Хо, безсовісні жебраки! — репетував селянин. — Ану геть! Забирайтеся!

— Ми йдемо, — відповів Лама зі спокійною гідністю, — ми йдемо з цих немилосердних полів.

— А, — промовив Кім, глибоко зітхаючи, — якщо твій наступний урожай загине, нарікай на свій власний язик.

Чоловік збентежено почовгав капцями по землі.

— Вся округа кишить жебраками, — почав він, ніби вибачаючись.

— А чому ти вирішив, що ми будемо просити у тебе милостиню, о, малі [47] Малі — садівник (гінді). ? — кольнув його Кім, вживши звертання, яке найменше подобається базарним продавцям овочів. — Ми хотіли тільки поглянути он на ту річку, за полем.

— Авжеееж — річка! — пирхнув чоловік. — З якого ж ви міста з’явилися, якщо не вмієте розпізнати проритого каналу? Він тягнеться прямо, як стріла, і я плачу за воду стільки, наче це розплавлене срібло. Отам, далі, рукав річки. Але якщо вам хочеться пити, то я можу вам дати води… і молока теж.

— Ні, ми підемо до Річки, — сказав Лама, крокуючи далі.

— Молока та їжі, — пробурмотів чоловік, дивлячись на дивну високу постать. — Мені не хочеться накликати біду на себе чи на свій урожай. Але в теперішній важкий час стільки жебраків вештається…

— Зауваж собі це, — звернувся Лама до Кіма, — багряний туман гніву спонукав його вимовити грубі слова. Але заледве полуда спала йому з очей, як він став чемним і доброзичливим. Хай будуть благословенні його поля. Стережися занадто поспішно судити про людей, о хліборобе!

— Я зустрічав святих, які прокляли би все твоє добро, від каменів довкола вогнища до самого хліва, — сказав Кім присоромленому чоловікові. — Ну, хіба він не мудрий і не святий? А я — його учень!

Задерши носа до неба, він із великою самоповагою крокував через вузенькі польові межі.

— Немає гордості, — почав Лама трохи перегодом, — немає жодної гордості у тих, які йдуть Серединним Шляхом.

— Але ж ти сказав, що він — низької касти і нечема.

— Про низьку касту я не говорив, бо як може бути те, чого насправді немає? Згодом він спокутував свою нечемність, і я забув про образу. Крім того, він, так само, як і ми, прив’язаний до Колеса Всього Сущого, але не йде шляхом звільнення, — Лама зупинився біля малого потічка, що біг серед полів, і став розглядати вибитий копитами берег.