— Вставай! — він смикнув одного зі сплячих. — Куди пішли ті, що лежали тут вчора ввечері, Лама і хлопчик? Нічого не пропало?
— Ні, — буркнув чоловік, — той недоумкуватий дідусь встав після других півнів, кажучи, що піде в Бенарес, і хлопчик його забрав.
— Прокляття Аллаха на всіх невірних, — спересердя мовив Магбуб і, буркочучи собі в бороду, поліз у свою комірчину.
Але насправді то Кім розбудив Ламу — Кім, який, притуливши око до дірки від сучка, у дерев’яній перегородці, бачив, як делієць обшукував ящики. Це був не простий злодій, раз він перебирав листи, рахунки й сідла, не грабіжник, якщо просовував ножа під підошви Магбубових капців і так ретельно обмацував шви сакв. Кім хотів було здійняти тривогу, протяжним криком ч-о-о-р! ч-о-о-р! [Злодій!] — уночі це піднімає на ноги весь караван-сарай — але, придивившись уважніше, прикрив рукою ладанку та зробив відповідні висновки.
— Либонь, це він по той буцімто кінський родовід, — сказав собі хлопчик, — про ту штуку, що я везу в Амбалу. Краще нам негайно забиратися звідси. Ті, що мацають сумки ножами, можуть і животи ножами помацати. Напевно, за цим ховається жінка. Гей! Гей! — шепнув він Ламі, що спав неглибоким сном. — Ходімо. Пора… пора їхати в Бенарес.
Лама слухняно встав, і вони, як тіні, вислизнули з караван-сараю.
Закрийте рота жартунам,
Бо піде димом фіміам
І дасть відпущення гріхам
Всіх, хто прийде в Камáкуру. [36] Вступний чотиривірш — переклад Володимира Чернишенка.
Вони увійшли у схожий на фортецю вокзал, темний на передсвітанні; електричні ліхтарі горіли тільки на товарному дворі, де кишіла робота із великих хлібних перевезень Північної Індії.
— Це робота дияволів! — вигукнув Лама і відскочив назад, приголомшений глибоким гучним мороком, мерехтінням рейок між кам’яними платформами і плетивом балок над головою. Він стояв у гігантській кам’яній залі, підлога якої, здавалося, була вимощена трупами в саванах; це були пасажири третього класу, які взяли квитки ввечері й тепер спали в залах очікування. Мешканцям Сходу всі години в добі здаються однаковими, і пасажирський рух регулюється у відповідності з цим.
— Сюди-бо і приходять вогненні вози. За цією діркою, — Кім показав на квиткову касу, — стоїть людина, яка дасть тобі папірець, щоб доїхати до Амбали.
— Але ми їдемо в Бенарес, — нетерпляче заперечив Лама.
— Однаково. Нехай хоч у Бенарес. Скоріше — вона підходить!
— Візьми цей гаманець.
Лама, який насправді звик до потягів менше, ніж стверджував, здригнувся, коли поїзд, що вирушав на південь о 3.25 ранку, із гуркотом підійшов до вокзалу. Сплячі прокинулися, і вокзал наповнився шумом і криками, вигуками продавців води і ласощів, окриками місцевих поліцейських і пронизливим вереском жінок, які збирали свої кошики, дітей та чоловіків.
— Це — поїзд, тільки по-їзд. Сюди він не дійде. Почекай.
Здивований надзвичайною простодушністю Лами (який віддав йому капшучок, повний рупій), Кім попросив квиток до Амбали і сплатив за нього. Заспаний касир, буркочучи, викинув квиток до найближчої станції, за шість миль від Лагора.
— Ні, — заперечив з усмішкою Кім, розглянувши квиток, — із сільськими ця штука, мабуть, пройде, але я живу в Лагорі. Спритно придумав, шановний. Тепер давай квиток до Амбали.
Шановний, насупившись, видав потрібний квиток.
— Тепер інший, до Амрітсара, — сказав Кім, який не збирався тринькати гроші Магбуба Алі на такі необдумані речі, як плата за проїзд до Амбали.
— Коштує стільки-то. Здачі стільки-то. Я знаю все, що стосується поїздів… Ні один йогі ще так не потребував чели, як ти, — весело заявив він спантеличеному Ламі. — Якби не було мене, то вони викинули б тебе в Міянь-Мірі [37] Міянь Мір — стара назва околиць Лагора.
. Ходи сюди! Пішли! — він повернув гроші, залишивши собі лише по одній анні з кожної рупії, заплаченої за квиток до Амбали — то були його комісійні, незмінні азійські комісійні.
Біля відчинених дверей переповненого вагону третього класу Лама затупцював.
— Чи не краще піти пішки? — нерішуче промовив він. Огрядний ремісник- сикх [38] Сикхи — войовничий народ, послідовники Нанака і Ґуруса. У 16 столітті, відділившись від індуїзму, сикхізм був монотеїстичною релігією, яка не визнавала каст. Переважно сикхи — пенджабці та землероби, які мають клепку до різного роду механізмів і у містах залюбки опановують фах таксистів чи механіків. Ортодоксальні сикхи не стрижуться й не голяться, як правило, носять тюрбани.
вистромив назовні бородате обличчя.
Читать дальше