Джозеф Киплинг - Кім

Коли, за образним висловом Магбуба, він закаламутив води стеження палицею обережності, Кім раптово постав перед ним, немов небесний посланець, і, будучи настільки ж рішучим, наскільки нерозбірливим у засобах, Магбуб Алі, звичний користатися з будь-якої нагоди, негайно залучив його до справи.

Мандрівний Лама і хлопчик-слуга низької касти могли, щоправда, привернути до себе увагу, але в Індії, країні паломників, ніхто їх ні в чому не запідозрив би та, головне, не схотів би пограбувати. Він знову звелів подати гарячого вугіллячка для кальяну і взявся обмірковувати становище. Якщо трапиться найгірше і хлопчик потрапить у біду, папір все одно нікого не видасть. А сам він на дозвіллі поїде до Амбали і, трохи ризикуючи знову втрапити у підозру, усно передасть своє донесення кому слід.

Проте донесення Р.17-го було головним у всій справі; якби воно зникло, вийшла б велика неприємність. Але бог великий, і Магбуб Алі відчував, що на даний час зробив усе, що міг. Кім єдиний на світі ніколи йому не збрехав. Це слід було б розцінювати як фатальний недолік Кіма, якби Магбуб не знав, що іншим людям Кім, у своїх інтересах або заради магбубових вигод, міг брехати, як справжній уродженець Сходу.

Тоді Магбуб попрямував через весь караван-сарай до Брами Гарпій, жінок, що підводять собі очі й ловлять чужинців. Не без зусиль він викликав ту саму дівчину, про яку мав підстави думати, що вона була близькою приятелькою безбородого кашмірського пандіта [35] Пандіт — священик-брамін або ж учений. , котрий підстерігав простодушного балті з телеграмами. Це був вельми безглуздий вчинок, бо він і вона, всупереч закону пророка, стали пити запашну настоянку; Магбуб набрався по вінця, брами його вуст розверзлися, і він у сп’янінні став переслідувати Квітку Втіхи, поки не звалився, як сніп, посеред подушок; а тут Квітка Втіхи разом із безбородим кашмірським розумакою якнайретельніше обшукали його з голови до ніг.

Десь о тій самій годині Кім почув тихе човгання кроків у спорожнілій кімнаті Магбуба. Гендляр дивним чином залишив двері незамкненими, а його люди святкували повернення до Індії, частуючись цілою баранячою тушею від магбубових щедрот. Пещений молодий джентльмен, уродженець Делі, зі зв’язкою ключів, яку Квітка зняла з пояса байдужого торговця, обшукав кожен окремий ящик, тюк, килимок і сакву з майна Магбуба ще ретельніше, ніж Квітка й учений індус обшукали їх власника.

— Я думаю, — з досадою говорила Квітка десь за годину пізніше, спираючись округлим ліктем на хроплячу тушу Магбуба, — що він всього-навсього афганський торгаш, свиня, у якого в голові лиш коні та жінки. Може, звичайно, що він і відіслав це, якщо було що відсилати.

— Ні, річ, що стосується П’яти князів, мала би лежати біля самого його чорного серця, — сказав пандіт. — А там нічого не було?

Делієць, увійшовши, засміявся і поправив свій тюрбан.

— Я обшукав підошви його капців, поки Квітка обшукувала його одяг. Це не та людина, це інший. Я мало що пропускаю при огляді.

— Вони не говорили, що це неодмінно той самий чоловік, — заклопотано промовив пандіт. — Вони казали: пильнуйте, чи це той чоловік, бо наші радники стривожені.

— Північні області кишать конярами, як старий халат вошами. Там торгують і Сікандар-Хан, і Нур-Алі-Бег, і Фарух-Шах, — всі отамани кафілів [караванів], — сказала Квітка.

— Вони поки не приїхали, — мовив пандіт. — Тобі ще доведеться їх заманити згодом.

— Тьху! — з глибокою відразою мовила Квітка, штовхаючи голову Магбуба з колін. — Як же важко дістаються мені гроші! Фарух-Шах — справжній ведмідь. Алі-Бег — вбивця, а старий Сікандар-Хан… ойй! Ну, ідіть! Я тепер спати буду. Ця свиня не ворухнеться до світанку.

Коли Магбуб прокинувся, Квітка заповзялася вичитувати йому про гріх пияцтва. Азіат, перехитривши ворога, і оком не моргне, але Магбуб Алі був на межі того, щоб видати себе, коли прокашлявся, затягнув на собі пояс і, похитуючись, вийшов назовні під досвітні зірки.

— Що за хлоп’яча витівка! — сказав він собі. — Уже ж наче кожне пешаварське дівчисько вдавалося до такого! Але зроблено було непогано. Господь знає, скільки ще трапиться на шляху людей, що одержали наказ помацати мене… мабуть, навіть і ножем. Виходить, що хлопчиськові треба вирушати в Амбалу… і то залізницею, бо ж лист терміновий. А я залишуся тут, буду доглядати за Квіткою і дудлити вино, як гендляр-афганець.

Він зупинився біля комірчини, що була поруч із його власною. Купцеві люди спали мертвим сном. Серед них не виявилося ні Кіма, ні Лами.