Джозеф Киплинг - Кім

Надвечір, коли пилюка, яку здійняли стада, повертаючись додому, затягнула димкою обрій, прийшли Лама з Магбубом Алі, обоє пішки, ступаючи обережно, бо ж домашні показали їм, куди пішов Кім.

— Аллах! Що за дурні виграшки на відкритому місці! — бурмотів торговець кіньми. — Його сто разів могли пристрелити, правда, це не кордон.

— І, — мовив Лама, повторюючи багато разів переказані слова, — ніколи ще не було такого чели. Стриманий, доброзичливий, мудрий, щедрої вдачі, веселий серцем у дорозі, нічого не забуває, вчений, чесний, люб’язний. Велика буде йому нагорода!

— Я вже казав, що знаю цього хлопця.

— І він таким і був?

— Де в чому, але я ще не маю такого амулета, як у червоношапочників, щоби зробити його геть чесним. Вочевидь, його гарно доглядали.

— Сагиба має золоте серце, — переконливо сказав Лама. — Вона дбала про нього, як про рідного сина.

— Гм-ф! Схоже, половина Гінду так за нього дбає. Я хотів тільки переконатися, що хлопець не втрапив у біду і перебуває на волі. Як ти зна’ш, ми з ним були давні приятелі ще у перші дні вашого спільного паломництва.

— У цьому — зв’язок між нами, — опустився на землю Лама, — ми завершили паломництво.

— Не собі дякуй, що воно не урвалося на віки вічні тиждень тому. Я чув, що тобі казала сагиба, коли ми тебе принесли на ліжко, — сміявся Магбуб і смикав себе за свіжопофарбовану бороду.

— Я медитував над іншими речами тієї хвилі. Знахар із Дакки перервав мою медитацію.

— Інакше, — задля благопристойності він сказав це пуштунською мовою, — ти б свою медитацію скінчив на гарячому краю пекла, будучи невірним ідолопоклонником, при всій твоїй дитячій простоті. Але що зараз будемо робити, червоношапочнику?

— Цієї ж ночі, — Ламині слова лилися повільно, але лунали тріумфально, — цієї ж ночі він стане вільним, як і я, від усіх гріхів, і буде так само певен, що коли покине своє тіло, він звільниться від Колеса Усіх Речей. Я маю знак, — він поклав руку на порване зображення за пазухою, — що мені залишилося мало часу, але я захистив його на прийдешні роки. Пам’ятай, я досягнув усвідомлення, я тобі казав про це три ночі тому.

— Певно, правду сказав той жрець із Тіри, коли я вкрав жінку його двоюрідного брата, що я суфі [вільнодумець], бо ж я сиджу, — казав сам до себе Магбуб, — і набираюся немислимого богохульства… Я пам’ятаю ту розповідь. То він оце таким чином має потрапити у Фаннатуль’Адн [Райські сади]. Але як? Ти його порішиш чи втопиш у тій чудесній річці, з якої бабу тебе витяг?

— Мене з Річки не витягали, — просто відповів Лама, — ти забув, що сталося. Я знайшов її через усвідомлення.

— О, ай. Справді, — Магбуб затинався, бо його розривало від суміші бурхливого обурення й нестримних веселощів. — Я забув точний перебіг подій. Ти ж ї’ знайшов свідомо.

— І казати, що я забираюся забрати його життя — це гріх, це просто безумство. Мій чела допоміг мені знайти Річку. Це його право — очиститися від гріха разом зі мною.

— Ай, йому треба очиститися. Але потім що, старий, що потім?

— Хіба то суть у піднебессі? Він просвітлений, як і я, і точно має ніббан.

— Добре сказано. Я побоювався, що він може скочити на Мухаммадового коня і щезнути.

— Ні, він має йти далі — як учитель.

— Ага! Тепер мені ясно! Це правильний алюр для лошака. Звісно, він має йти далі учителем. Наприклад, він оце негайно потрібен уряду як писар.

— Його готували до цього. Я здобув заслугу тим, що робив пожертву заради нього. Добрий вчинок не минає безслідно. Він допоміг мені у моєму пошуку. Я допоміг йому у його шуканні. Справедливе Колесо, о продавець коней, що прийшов із Півночі. Хай він буде вчителем, хай буде писарем — яка різниця? Наприкінці він досягне звільнення. Усе решта — ілюзія.

— Яка різниця? А як мені треба буде взяти його з собою в Балк через шість місяців! Я приїхав із десятком кульгавих коней і трьома дужими хлопцями — дякуючи тому курчаті-бабу — щоб видерти хворого хлопчика з дому старої баби. А схоже на те, що я стою осторонь, поки юний сагиб здіймається в казна-які язичницькі небеса зусиллями старого червоношапочника. Я й сам трохи вважаюся учасником Гри! Але той божевільний любить хлопчика, а я, певно що, й собі трохи теж схибнувся.

— Що це за молитва? — поспитав Лама у відповідь на різкі звуки мови пушту, які гримкотіли з червоної бороди.

— Але нема різниці, тепер я знаю, що хлопчик, якому гарантовано рай, може поступити на службу до уряду, і мені відлягло на душі. Я маю йти до коней. Сутеніє. Не буди його. Не хочу чути, як він називає тебе учителем.