Джозеф Киплинг - Кім

— Чудово! Прекрасно! Містере О’Гара! Ви — ха-ха! Ви просто скарб вихопили — від А до Я. Вони мені казали, що вісім місяців роботи полетіли до дідька! Юпітером присягаюся, як вони мене лупцювали!.. Гляньте, тут лист від Гіласа! — він прочитав один чи два рядки придворною перською, повноважною і неповноважною мовою дипломатії. — Містер раджа-сагиб втрапив ногою у дірку. Він має пояснити офіці-ійно, якого це дідька він пише любовні листи до царя. А карти у них дуже ловкі… і тут три чи чотири прем’єр-міністри цих країв замішані у цьому листуванні. Богом присягаюся, сар! Британський уряд змінить порядок престолонаслідування у Гіласі й Банарі й назве нових спадкоємців трону. «Зра-ада найнижчого ґатунку»… але Ви це розумієте, чи ні? Га?

— Воно все у вас? — спитав Кім.

Це єдине, що його хвилювало.

— Можете хоч сам із собою об заклад побитися, що все, — він порозпихав усю знахідку на собі в одяг, як це уміють тільки мешканці Сходу. — Усе це також потрапить до нашого департаменту. Стара леді думає, що я вже тут пригвинчений, але я вирушаю звідси з усім цим — негайно. Містер Ларган пишатиметься. Ви офіці-ійно підпорядковані мені, але я назву ваше ім’я в усній доповіді. Шкода, що нам не можна зробити письмовий звіт. Ми, бенгальці, видатні у точних науках, — він кинув ключа назад і показав порожню скриню.

— Добре. Це добре. Я був дуже втомлений. Мій святий теж хворів. І він упав…

— Оаххх, так. Я казав, я заприятелював із ним. Він поводився дуже дивно, коли я прийшов сюди вслід за вами, я вже навіть подумав, чи не у нього папери. Я за ним слідкував під час його медитацій, а також обговорював етнографічні питання. Бачите, зараз я тут дуж-же незначна персона порівняно з його талісманами. Юпітером присягаюся, О’Гара, визнайте, що він потерпає від нападів. Та-ак, кажу вам. Каталептичні, якщо не епілептичні. Я його знайшов у такому стані під деревом inarticulo mortem, а він підскочив і кинувся до струмка, і замалим не потонув, якби не я. Я його витяг.

— Тому що мене не було! — сказав Кім. — Він міг померти.

— Так, він міг померти, але зараз він уже висох і наполягає, що пережив трансформацію, — бабу з розумінням постукав себе по лобі. — Я записав його свідчення для Королівського Товариства — inposse. Вам слід поквапитися й видужати повністю, і повернутися до Сімли, а я розкажу Вам у Ларгана всю мою історію. Це було розкішно. У них штани внизу пообшарпувалися, і старий Наган-раджа подумав, що це європейські солдати-дезертири.

— О, росіяни? Як довго вони з тобою пробули?

— Один був француз. О, дні, і дні, і дні! Тепер усі горяни вірять, що всі росіяни — жебраки. Юпітером присягаюся! Жодної бісової крихти не мали — усе я їм добував. І розказував простим людям — оах, такі історії й анекдоти! — я Вам перекажу, як дістанетеся до старого Ларгана. Ми — ах! — проведемо чудовий вечір! Це перо на шапку нам обом! Так, і вони мені дали документ. Це просто вишенька на торті. Вам треба було бачити, як вони у Союзному банку підтверджували особи! І дякувати Богові Всемогутньому, що Ви так добре здобули всі їхні папери! Ви не дуж-же радієте, але Ви посмієтеся, коли одужаєте. Тепер я піду просто на станцію і гайда. Для Вас — тепер будь-які переваги у Грі. А коли Ви самі приїдете? Ми Вами дуже пишаємося, хоч Ви нас добряче перелякали. Особливо Магбуба.

— Ай, Магбуб. А де він?

— Торгує кіньми десь по сус-сідству, звісно.

— Тут! Чому? Говори повільно. У мене досі важка голова.

Бабу скромно опустив оченята.

— Н-ну, бачите, я боягузлива людина і не люблю відповідальності. Ви ж нездужали, бачите, а я ж не знав, де, в біса, всі ті папери і, зрештою, скільки їх є. Тож коли я сюди дістався, то надіслав приватне сповіщення Магбубові — він тоді саме був на перегонах у Міруті — і сповістив його, як тут справи. Він прибуває сюди зі своїми людьми, спілкується з Ламою, обзиває мене дурнем, що дуже грубо…

— Але чому… чому?

— От і я про це питаю. Я лише натякнув, що коли хтось украв папери, то мені знадобляться кілька дужих моторних чоловіків, щоб відікрасти те все назад. Бачите, ці папери життєво важливі, а Магбуб Алі не знав, де Ви знаходитеся.

— Щоб Магбуб Алі обікрав дім сагиби? Ти сказився, бабу, — обурено сказав Кім.

— Я хотів отримати папери. Припустімо, що вона їх украла? Це було тільки практичне припущення, я так думаю. Ви не задоволені, еге?

Місцеве прислів’я, яке не можна зацитувати, показало всю глибину Кімового несхвалення.

— Гаразд, — Гарі здвигнув плечима, — про смаки не сперечаються. Магбуб теж розлютився. Він тут усюди довкола поторгував кіньми і каже, що вона пакка [доскональна] стара леді і не буде опускатися до таких неджентльменських учинків. Мені байдуже. Отримав папери, і я був дуже радий моральній підтримці Магбуба. Я казав Вам, я боязкий чоловік, але, так чи інак, чим дужче я боюся, тим у збіса вужчі місця потрапляю. Тому я був радий, що Ви прийшли зі мною в Чіні, і радію, що Магбуб був поруч. Стара леді — вона часом буває дуже груба зі мною і з моїми чудовими пігулками.