Ідеться про біблійного Авраама та його готовність принести в жертву свого сина Ісаака (Буття, 22).
Ґаспар де ла Фіґера (Gaspar de la Figuera, 1579–1637) — іспанський філософ і теолог, який викладав у Саламанкському університеті, автор твору «Сума духовна, в якій розв’язуються всі проблеми і труднощі на шляху до досконалості» (Suma espiritual en que se resuelven todos los casos y dificultades que hay en el camino de la perfection, 1635).
Фердинанд І Австрійський (Fernando I de Habsburgo, 1503–1564) — німецький імператор, молодший брат Карла І Іспанського.
Клаудіо Джайо (Claudio Jayo) — італійська вимова імені французького теолога Клода Дже (франц. Claude Jay, лат. Claudius Jaius, бл. 1504–1552), одного з засновників Товариства Ісуса.
Алонсо (Альфонсо) Родріґес (Alonso Rodríguez, 1538–1616) — іспанський теолог і проповідник, його твір «Розвиток християнської досконалості та християнських чеснот» (Ejercicio de perfección у virtudes cristianas, 1609) був перекладений багатьма європейськими мовами.
Орден Святого Бенедикта — найстаріший чернечий орден Римо-Католицької Церкви, заснований Святим Бенедиктом Нурсійським, який дав ордену статут близько 529 року.
Родріґо (Руй) Діас де Бівар (Rodrigo (Ruy) Díaz de Bivar, бл. 1043–1099) — найвидатніший іспанський рицар, який був названий Сідом (господар — арабською ) і Кампеадором (ратоборець — іспанською ). Водночас це персонаж понад 260 романсів і національного героїчного епосу «Пісня про мого Сіда» (Cantar de mió Cid, 1140).
Франсіско Пісарро Ґонсалес — маркіз де лос Атабійос (Francisco Pizarra González, marqués de los Atabillos, бл. 1471–1541), іспанський конкістадор, завойовник Імперії інків, засновник міста Ліма, сучасної столиці Перу.
Васко Нуньєс із Бальбоа (Vasco Nuñez de Balboa, бл. 1475–1517) — іспанський конкістадор, який першим перетнув Панамський перешийок і досяг Тихого океану (1513).
Абіліу Мануел Ґерра Жункейро (Abílio Manuel Guerra Junqueiro, 1850–1923) — португальський поет і драматург, друг Унамуно. Патріотичну поему «Батьківщина» (Patria) написав 1896 року.
Тірсо де Моліна (Tirso de Molina), справжнє ім’я — Ґабріель Тельєс (Gabriel Téllez, бл. 1583–1648) — іспанський драматург доби Відродження, чернець ордену мерседаріїв, автор близько 90 п’єс.
Тут і далі Унамуно цитує три фрагменти з п’єси Тірсо де Моліни «Обачність жінки».
Другий з уривків присвячено важливій для Унамуно проблемі своєрідності басків — етнічної спільноти, яка не зазнала романізації, як і не перебувала під владою арабів.
Дієґо Лопес де Аро — персонаж п’єси «Обачність жінки». Унамуно неточно вказує місце процитованого уривка, приписуючи його до сцени 1 акту II.
Алонсо де Ерсілья-і-Суньїґа (Alonso de Ercilla у Zuñiga, 1533–1594) — іспанський поет (народжений у Біскайї), учасник війни іспанців з індіанським племенем арауканів, присвятив цій війні поему «Араукана» (перша частина поеми вийшла 1569-го, а друга — 1589 року). Цитуються рядки 1–4 строфи 30 пісні XXVII «Араукани».
Монморенсі (Montmorency) — один із найдавніших у Європі аристократичних родів, відомий ще з IX століття. Монморенсі набули слави своєю аристократичною пихою. Це прізвище стало синонімом людини, яка надмірно вихваляється своїм походженням.
Хуан Себастьян Елькано (Juan Sebastián Elcano, 1476–1526) — мореплавець, 1519 року вирушив у плавання разом із Фернаном Маґелланом. Тільки каравела Елькано «Вікторія» повернулась 1522 року до Португалії, здійснивши навколосвітню подорож. Елькано народився в селищі Ґетарія, що розташоване у провінції Ґіпускуа, неподалік від Аспейтії.
Санта Ермандад (Santa Hermandad) — середньовічна інституція, бойовий союз міст на захист своїх свобод. Пізніше цим іменем називалася також поліція інквізиції.
Ґаучо — у деяких країнах Латинської Америки мандрівний пастух. Мартін Ф’єрро — ґаучо, головний герой поеми «Мартін Ф’єрро» (Martín Fierro, 1872–1879) аргентинського поета Хосе Ернандеса (José Hernández, 1834–1886).
Тут ідеться про епізод, коли Франсіско Пісарро зустрів Капільяну (Capillana, пом. 1549), правительку Перу, ще до прибуття іспанських конкістадорів.
Старовинний смичковий інструмент, подібний до лютні.
Тут Унамуно іронізує з різних простих рішень (програм рехенерасіоністів, консерваторів, лібералів і техніцистів), що їх пропонували різні політичні та громадські угруповання під час «революції згори» короля Альфонсо XIII з метою «вилікувати» тогочасну Іспанію, тобто вивести країну з того ганебного стану, в якому вона опинилася після поразки 1898 року.
Читать дальше