Архип Тесленко - Школяр

— Хи-хи… хочеться.

Надiв подарованi чоботи, за шапку й гайда. Увiйшов у прихожу в школу, кашлянув раз, удруге. Виходить учитель:

— А що, Миколко? Миколка: "Хе-хе!"

— Що таке?

— Батько… в школу… у хторокласну… мене.

— Гаразд. Iди ж сюди! — За руку його та до себе в свiтлицю.

Увiйшов Миколка i дивиться, так дивиться скрiзь.

— А що ти? — вчитель до його.

— Ну й… ну й гарно в вас!

В учителя й справдi гарно було. Стiл застелений був скатертиною цяцькованою. На столi лампа горiла в голубiй будцi; блищав самовар. По долу стежечки рябiли. Червонiло лiжко пiд стiною. На вiкнах квiтки… на стiнах картини.

— Ну й живете ви в гарному в якому! — дивується Миколка.

— В гарному! — осмiхається вчитель. — Ото вчись, то й ти будеш у такому…

— I я… А як же… як воно, як жить у такому?

— Учись — побачиш… Сiдай лиш, чаю вип'єш.

Учитель налив йому, сахару вкинув двi грудочки.

— Сiдай! — Миколка сiв на краєчку на стiльчику, дивиться на стакан та так осмiхається.

— Хм-хм… так це… це менi пить?

— Тобi ж, тобi… бери ложечку, мiшай!

— Хм-хм… як же воно?

— Бери он i булку. Бере осмiхається, присьорбує… Учитель тим часом узяв скрипку, грати давай, i як загра-загра… Миколка:

— Ну й, ну й… — та й устав.

— Що? — учитель до його.

— Н… не знаю… гарно… Я б день i нiч грав…

— Учись — гратимеш.

— Гратиму!.. й я гратиму? Ну й… — глянув навкруги, — ну й життя гарне!..

На другу осiнь учитель перейшов у друге село. Одного дня, розпустивши школярiв, вiн вернувся у свою хату, сiв одпочити. Наступав холодний та сумний осiннiй вечiр. Надворi негода, дощ, а в хатi учителя тепло й привiтно. Книжки рядками стоять на поличках, на столi ясно горить лампа. Стомлений вчитель довго ходив по хатi, часами зупинявся коло вiкна, прислухався, як гуде й завиває вiтер, як дощ порощить по вiкнах; далi сiв за книжку, чита. Трохи згодом чує — щось грюкнуло у прихожiй, забалакало. Одхиляє дверi, аж коло порога старець сивий стоїть, руку простягає. Коло грубки хлопчик-поводир треться, теплого мiсця шукає, обiрваний такий та труситься так. Придивляється вчитель до хлопчика. По знаку щось: чубок кучерями, щiчки кругленькi…

— Миколка, це ти?

— Я… — та скривився-скривився.

— Як це ти, що це?..

— Та… та… їсти нiчого, топить нiчим, удягтися…

— Бiдненький!..

— А батько… простудилися: ще розтавало, а в їх чоботи дранi… ноги крутить…

— Так ти це…

— Були до хазяїна… найняли… так… я… не здужаю… аж захворiв був… Так мене в поводаторi це…

Дверi в свiтлицю одхиленi були… Стiл видно було, розгорнуту книжку, скрипку, картини… Глянув Миколка… заплакав…

-- КІНЕЦЬ —