Григорий Сковорода - Книжечка про читання Святого Письма, названа жінка Лотова

Оце-то й означає згадувати: "Поминайте жінку Лотову". Тобто: розжуйте, розкусіть, розтовчіть, розбийте й зруйнуйте цього ідола, роздеріть лева, цього диявола, і знайдіть всередині сховану їжу й солодкий сік вічності, невідому й таємну премудрість Божу, про яку Ісая: "У сховищах спасіння наше". Із двох сутностей складається слово Боже: "Одне говорить Бог, та подвійне чути".

Дві країни має біблійне море. Одна країна наша, друга — Божа. На нашому березі колоски порожні, а корови худі, на другому ж боці моря і колоски добрі, і телиці добірні. Наш берег і бідний, і голодний, заморський же є Доброї Надії гавань, лоно або затока Авраама, місце багате, де весь Ізраїль пасеться й спочиває, залишивши на голодному боці содомлян. "Хто перейде на той бік моря?" А ось хто: "І полечу, і спочину". "Я заснув, і спав, і встав". Ось і дівиця: "Під тінь його забажав і сів". Спочивай, душе моя, мудра діво! Не бійся. "Коли поспиш, то солодко поспиш".

О раю мій, раю! Ми тебе шануємо, але не розуміємо. Ах, з толком слід смакувати слово Боже, зубами сина Якового жувати треба. "Юдо! Ліг, заснув ти, як лев". І не дивно: він міг розжувати й знайти собі насолоду спокою. "Як рай насолоди, земля перед лицем його".

І всі ті мають Юдині зуби, про яких написано: "Як ранок, розливаються по горах люди численні й міцні, подібних до них не було одвіку". "Праведник дерзає, як лев".

"Поминайте жінку Лотову!"

Всі створіння є тінь привиду, а Бог є дух видіння. Ось тобі два береги Хвалинського моря[11]: північний і південний.

"Поминайте жінку Лотову!"

Чуєш похмурого привида? Згадай через цей морок світло видіння. Торкаєш невідчутного солоного кумира; чому через цю прикмету не спаде тобі на серце сіль нетління й смак вічності? Бачиш північний берег? Пом'яни на ньому південний, невидимий. "Із півдня прийде Бог". Приготуй паску. Бо ж тут не нажитися. Не ногами перейдеш, ні кораблем, ні крилами. Сам Господь полонить серце твоє і переставить від смерті до життя, від буйства — до розуму й суду. "Бо шлях Господній є суд і милість". Якщо дивишся на цю жінку, то чому перелюбствуєш у серці твоєму? Навіщо думаєш спочити на її плоті й крові? Чому не розміркуєш, що плоть і кров не є Царство Небесне, не є спокій і насолода, а мертвий цей бовван, тінь і привид, однак ця прикмета веде тебе до твоєї мітки, до мужа свого, щоб не з нею, а з ним тобі спочити й відчути насолоду. "Ти знищив всякого перелюбного від тебе".

Хіба ж є щось велике муж її Лот? О друже мій! Коли син Авраама є великий чоловік Христос, а його ж племінник Авраамів чи здається тобі чимось малим? Про весь цей рід сміливо скажемо: "Рід же його хто пізнає?"

Лот є ота людина, про котру написано: "У запах мирри твоєї йдемо".

За ним-то й течуть чисті діви із північного берега на гори Кавказькі, щоб упитися й спочити. "Вп'ються від жиру дому твого". Лот є одного роду з смирною, тобто жир або клей із ароматних дерев. Ось премудрість Божа! "Як смирна, випустив запах". "Смирна, й стакти, й касія від риз твоїх". Грецьке слово — стакти, а по-єврейськи — Лот. Чи стакти не благий дух? А дух благий чи не те ж саме, що й Бог? Шабаш! Тут спочинемо! "І полечу, і спочину". "Господь пасе мене". "На багатому місці посели мене".

"Поминайте жінку Лотову!"

О жінко, жінко! Ти й горе, і насолода моя. Живиш і умертвлюєш… Якби ми любили тебе так, як твій найсолодший муж Лот, як і Христос церкву свою, то ніколи б ми не розлучали тих, кого Бог поєднав. Тайна ця велика… А нині, холодно й неосмислено люблячи, а безтолково й безпам'ятно поминаючи тебе, не згадаємо про мужа твого, розділяючи нероздільну двоїну й забувши пораду Божу: "Сину чоловічий, щоб не сотворив ти дітей за плоттю".

Й неможливо, щоб ця Єва не вкусила смертних плодів і не породила дітей на пагубу тоді, коли з нею почнуть амуритися підлі, плотоїдні й хамські оті серця, які описані так: "Полижуть землю, як змії, що повзуть по землі".

"Пізнай, як попіл, серце їх, і спокушаються". "Вороги його землю полижуть". "Смерть врятує їх", "Отрута гаспидів під устами їх". "Гріб відкритий — гортані їх". "Візьми мене, Господи, від чоловіка лукавого". "У серці і в серце говорили зле". Як так? А ось як! Принесли з собою злість у серці своєму, тому й не знайшли доброти і в серці жінки Лотової, крім слів потопних і мови облесної, з якою прийшли. До доброти ж тієї, прихованої, не дісталися. "Вся слава дочки царевої всередині".

І це ті содомляни, що бродять по околицях міста. "Преславне говорилося в тобі, місто Боже". "Марія зберігала всі слова в серці своєму".